< Попередня стаття
01.09.2016 00:58 Вік: 1472680680

Страждання святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії


 

30 вересня Православна Церква вшановує пам'ять святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії. Жили вони в Римі за царювання імператора Андріана. Софія, живучи у чесному шлюбі, народила трьох доньок, яким дала імена відповідні трьом християнським чеснотам, і прагнула навчити їх тих чеснот імена яких вони носили.

Слухаючись святої богомудрої матері, вони досягали успіху в духовному житті, зростали красиві і мудрі. Чутка про їхню премудрість і красу дійшла і до начальника області Антіоха, він же відразу переконався, що вони християни повідомив царя Андріана. Останній послав слуг за премудрими дівами. Помолившись і поклонившись Господу Богу, всі четверо – мати і доньки пішли до царя, часто споглядаючи на небо і таємною молитвою вручали себе допомозі Того, Хто повелів не боятися «тих, що вбивають тіло а душі не можуть убити» (Мф. 10, 28).

Побачивши їх благородні, світлі і безстрашні обличчя, цар почав запитувати, якого вони роду, як їх звуть і яка їхня віра? Будучи премудрою, мати відповідала розсудливо. Розповівши коротко про своє життя, вона почала сповідувати Христа. «Я християнка, ось це дорогоцінне ім'я яким я можу похвалитись», – говорила вона.

Цар побачивши перед собою таку мудру жінку, відклав цю справу на три дні відіславши їх до однієї жінки на ім'я Полладія, для спостереження за благочестивою сім'єю. Очікуючи імператорського суду Софія день і ніч навчала доньок богонатхненими словами. «Дочки мої улюблені, нині час вашого подвигу... коли мученецьким вінцем, ви увінчаєтесь з улюбленим своїм Женихом. Для мене буде торжество, радість і честь і слава серед усіх віруючих якщо я удостоюся іменуватися матір'ю мучениць».

Коли настав третій день, їх привели до безаконного царя на суд, де він запропонував поклонитись ідолові. На що отримав відповідь: «Отець наш Бог, який живе на небесах, поклоняючись Йому на богів твоїх плюємо, а твоїх погроз не боїмося...» Здивований Андріан спробував спокусити дочок почергово, але віра іх не похитнулась і не піддалась хитрощам імператора.

Спершу старшу дочку Віру за непослух цареві роздягнули до гола і били, вона у свою чергу мовчки терпіла страждання. Побачивши це цар повелів відрізати їй груди, але замість крові на подив, усім потекло молоко. Після цього були принесені розжарені залізні грати, слуги поклали на них Віру. Дві години лежала вона на цих гратах і зовсім не обгоріла. Мучитель, не знаючи, що робити засудив її на усічення мечем. Віра ж, у свою чергу, нітрохи не сумувала, промовляючи до сетер «нехай я буду для вас прикладом, щоб і ви обидві ішли за мною до нашого Жениха, Який кличе нас». Після цього свята Віра була усічена і відійшла до Христа-Бога.

Прийшов час для мук Надії, яка також не погоджувалась поклонятись богині Артеміді. Слуги після довгого побиття кинули її у вогонь, де вона залишилась неушкодженою, прославляючи Бога. Після цього її повісили і стругали великими кігтями, тіло падало шматками і кров лилася потоком. Але від ран виходили дивні пахощі і на обличчі була усмішка. Цим свята Софія посоромила мучителя що він не в силах перемогти малолітньої отроковиці. Не бажаючи терпіти ганьбу, цар засудив святу на усічення мечем. Софія, сказавши сестрі: «Не залишайся і ти тут, сестро, постанемо разом перед Святою Трійцею», – схилила голову і відалась на усічення.

Велика любов до Господа не згасала й у третій отроковиці Любові. Вона говорила словами апостола: «Хто відлучить нас від любові Божої: скорбота чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, чи небезпека чи меч? Але все це переборемо силою Того, Хто полюбив нас» (Рим.8, 35-37). Мучитель наказав розтягнути її по колесу і бити палкою. Вона була розтягнута так, що члени тіла її відокремилися від суглобів, і вона покрилася, як багряниця, кров'ю, якою була напоєна земля, ніби від дощу. Після ще однієї спроби переконати поклонитись ідолові, жорстокий правитель, наказав негайно вкинути її в розпалену піч. Але свята сама поспіхом пішла у вогнище і не пошкоджена ходила ніби у холодному місці, співаючи і прославляючи Бога.

Тоді мучителі за наказом царя пробили члени її залізними свердлами, але Бог підкріплював святу Своєю допомогою і Любов не померла. Розгублений мучитель повелів нарешті усікти святу мечем. Вона ж, почувши це, раділа і говорила: «Господи Ісусе Христе, Який полюбив рабу твою Любов, оселяєш мене разом із сестрами, сподоби і мене перетерпіти те, що і вони перетерпіли». І відразу ж свята Любов була усічена мечем.

Мати поховала дочок на високому пагорбі, плачучи від радості. Перебувши на їхній могилі три дні, ревно молилася і сама спочила у Господі. Віруючі поховали її разом з дочками. Таким чином і вона не позбавилася з ними участі в Царстві Небесному і мученицького вінчання тому, що якщо не тілом, то серцем своїм і вона страждала за Христа.

За «Житіями Святих» святителя Димитрія (Туптала) уклав Андрій Нестер