Історичний нарис Дрогобицько-Самбірської єпархії

Українська Православна Церква Київського Патріархату складається з єпархій (гр. ’επαρχία – область)  – місцевих церков, очолюваних архиєреями, які об’єднують єпархіальні установи, благочиння, парафії, монастирі, подвір’я, духовні освітні заклади, братства, сестринства, місії тощо. Дрогобицько-Самбірська єпархія є однією з церковно-адміністративних територіальних одиниць Української Православної Церкви Київського Патріархату. Утворена внаслідок розділення Львівської єпархії УПЦ КП на дві частини: Львівську і Дрогобицьку (Постанова Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату від 8 вересня 1992 року «Про розділення Львівської єпархії на дві частини: Львівську і Дрогобицьку»).

Дрогобицько-Самбірська єпархія є одною зі спадкоємниць і правонаступниць найдавніших православних єпископських кафедр України – Перемишльської. Датою заснування Перемишльської єпархії прийнято вважати І пол. ХІІІ ст. (1219-1220 рр.). За свідченням 1-го Никонівського літопису фактично першим єпископом Перемишльським вважають Антонія, архиєпископа Новгородського, мешканця Новгорода на ім’я Добриня Ядренкович, який перебував на Перемишльській кафедрі до 1225 року. Однак, витоки адміністративної структури єпархії сягають часів далеко до офіційного Хрещення Руси-України. Як відомо, християнство на Галицьких землях ширилось завдяки сприятливого географічного розташування, активним контактам місцевого купецтва з країнами Сходу та Заходу, передусім – Візантією та південними слов’янами. Включення Прикарпаття до складу Давньої Чеської держави зумовило появу на її теренах перших проповідників християнства – учнів просвітителів слов’ян братів Кирила та Мефодія. Після занепаду Давньочеської держави (Давньоморавської) на початку Х ст., значною мірою зросла кількість місіонерів на руських землях.

Таким чином, ще до Хрещення Руси-України 988 року східно-християнська традиція та греко-слов’янський обряд набули поширення на теренах Західноукраїнських землях. В історіографії висловлюється гіпотеза про можливість заснування чеськими та моравськ ми місіонерами єпархії з центром у місті Червені та Побужжі чи навіть існування Краківського єпископства «кирило-мефодіївського» обряду.  Існує думка, що за часів Київського князя св. Володимира Великого на теренах Західної Руси-України могла бути заснована ним (або його сином Ярославом Мудрим) осібна Перемишльська єпархія. Підтвердженням цьому є віднайдені археологами початки храмового християнського будівництва в Перемишлі Х-ХІ ст., зокрема кам’яна церква-ротонда, відкрита в 1958-1960 роках археологічною експедицією під керівництвом А. Жакі на подвір’ї замку. У 1982-1985 роках проводились повторні археологічні дослідження фундаментів храму, які засвідчили, що побудова цієї церкви разом з Перемишльським кам’яним палацом датується 2-ю половиною Х ст. або 18-30 роками ХІ ст. Отже, протягом ХІ - першої половини ХІІІ ст. церква-ротонда і палац входили до комплексу забудови князівського двору в Перемишлі. Зважаючи на політико-адміністративне значення тогочасного Перемишля, можна припустити, що у самому Перемишлі та його околицях на той час могла існувати значно більша кількість християнських храмів. Також важливим аргументом можливого існування єпископської кафедри у Перемишлі є відкриття А. Жакі в 1959-1964 рр. решток церкви св. Іоана Хрестителя, побудованої на дитинці князем Володарем Ростиславовичем у 1119-1124 рр., у якій він і був похований в 1125 році. Перемишльська єпархія, як і інші єпархії давньої Руси після її хрещення, входила до складу Київської митрополії Константинопольського Патріархату. У 1303–1347, 1371-1414 роках Перемишльська єпархія разом з єпископськими кафедрами: Галицькою, Володимирською, Луцькою, Туровською та Холмською, була прилучена до утвореної Галицької митрополії Константинопольського Патріархату. З 1422 року перемишльські єпископи, починаючи від Іллі (1421-1440 рр.), титулуються як «Перемишльські і Самбірські», а з 1668 р. від єпископа Антонія Винницького (1650-1679 рр.) і «Сяноцькі».

У Патріаршому, або Никонівському літописі, міститься повідомлення (можливо, досить давнього походження) про самостійну Самбірську єпархію. Значення церковного центру стародавній Самбір здобув, безсумнівно, ще в часи політичної незалежності галицьких земель. Церковна традиція про окрему Самбірську єпископію знаходить підтвердження у грамоті 1422 року про розмежування королівських і монастирських земель у Самбірському повіті. На користь версії про стародавність Самбірської єпархії говорить і факт поховання князя Лева у Спаському монастирі поблизу Самбора. Адже «де був князь, там повинен був бути і єпископ».  Однак, це питання на сьогодні залишається відкритим. В історичних джерелах збереглися імена трьох Самбірських єпископів: Авраама (1254), Євфимія (1292) і Антонія (1295). Після проголошення частиною Київської митрополії Берестейської унії з Римом 1596 р., Перемишльська єпархія залишалась вірною Святій Кафоличній Православній Церкві до 1691 року.

23 червня того ж року перемишльський єпископ Інокентій Винницький, будучи тайним уніатом, у Варшаві проголосив себе і всю православну паству Перемишльської єпархії приналежними до унії. Фактично, лише 28 квітня 1693 року, стараннями того ж єпископа, впроваджено унію у всій Перемишльській єпархії.

У зв’язку з приєднанням Західних областей України до складу СРСР у 1939 році, частина Перемишльської єпархії з єпископською столицею у Перемишлі відійшла до складу Польської Народної Республіки, а інша її частина – Самбірська, увійшла до складу УРСР. З усталенням кордону 1945 року відбувся перерозподіл областей і Самбір, як районний центр, увійшов до щойно утвореної Дрогобицької області. У 1946 році на території Дрогобицької області було створено Дрогобицько-Самбірську єпархію Руської Православної Церкви, як спадкоємницю давньої православної Перемишльської єпархії, а точніше її Самбірської частини. У зв’язку з тим, 25 лютого 1946 року висвячено на єпископа Дрогобицького і Самбірського священика Михайла Мельника, доктора богослів’я. Після смерті єпископа 9 жовтня 1955р., та внаслідок ліквідації Дрогобицької області у травні 1959 року,  Дрогобицько-Самбірська єпархія увійшла до складу зорганізованої Львівсько-Тернопільської єпархії, з об’єднанням православних областей Львівської, Станіславської (нині Івано-Франківської), Дрогобицької та Тернопільської (1961 р.). Після проголошення незалежності України, розпочався активний рух за створення незалежної Автокефальної Помісної Української Православної Церкви.

Після Всеукраїнського Об’єднавчого Собору (червень 1992 року) між УАПЦ і УПЦ було вирішено відновити Дрогобицько-Самбірську єпархію, спадкоємницю давньої Української православної Перемишльської єпархії у складі незалежної Української Православної Церкви Київського Патріархату. Першим керуючим Дрогобицько-Самбірською єпархією Священний Синод УПЦ КП 8 вересня 1992 року призначив архиєпископа Андрія (Горака) (нині митрополита Львівського і Сокальського) зі Свято-Покровським кафедральним собором і єпархіальним управлінням у м. Львові.

12 січня 1993 року Священний Синод УПЦ КП доручив архиєпископу Дрогобицькому і Самбірському Андрієві тимчасове управління Львівською єпархією. 23 січня 1993 року Архиєрейський Собор УПЦ КП постановив титулувати архиєпископа Андрія (Горака) Львівським і Дрогобицьким. У червні 1993 року до 1-ї річниці Всеукраїнського Об’єднавчого Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату, керуючим Дрогобицько-Самбірською єпархією призначено митрополита Іоана (Боднарчука), якому у листопаді того ж року доручено очолити Луцьку кафедру, водночас залишаючись тимчасово керуючим Дрогобицько-Самбірською єпархією. На засіданні Розширеного Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату 7 вересня 1994 р. під головуванням Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка), митрополитові Луцькому і Волинському Іоану (Боднарчуку), тимчасово керуючому Дрогобицько-Самбірською єпархією, доручено очолити комісію для пошуків взаєморозуміння між православними України. У зв’язку з трагічною смертю митрополита Луцького і Волинського Іоана (Боднарчука), тимчасово керуючого Дрогобицько-Самбірською єпархією, Священний Синод Української Православної Церкви Київського Патріархату під головуванням Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка) 29 листопада 1994 року (Журнал №10)  постановив бути єпископом Дрогобицьким і Самбірським клірику Дробицько-Самбірської єпархії протоієрею Роману (Пецині), який після постригу в чернецтво отримав ім’я Феодосій. Єпископська хіротонія відбулася 4 грудня 1994 року у Свято-Володимирському кафедральному Патріаршому соборі м. Києва. Новопоставленому єпископу Дрогобицькому і Самбірському Священний Синод УПЦ КП доручив тимчасове керування Мукачівською єпархією. Згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату (Журнал №31 від 13 грудня 2006 року),   архиєпископ Феодосій (Пецина) був звільнений від керування Дрогобицько-Самбірською єпархією та відправлений на спокій.

Указом Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета (№ 115 від 18 грудня 2006 року),  відповідно до рішення Священного Синоду УПЦ КП (Журнал №31 від 13 грудня 2006 року),  новим керуючим Дрогобицько-Самбірською єпархією призначено єпископа Матфея (Шевчука). Архиєрейська хіротонія єпископа Дрогобицького і Самбірського відбулась 17 грудня 2006 року у Свято-Володимирському кафедральному Патріаршому Соборі м. Києва в день пам’яті св. великомучениці Варвари.

На сьогоднішній день Дрогобицько-Самбірська єпархія поділена на десять благочинь, або благочинних округів (районів) на чолі з благочинними.  Межі благочинь встановлено відповідно до державно-територіального поділу Львівської області. До єпархії належать такі райони Львівської області: (Дрогобицький, Жидачівський, Миколаївський, Мостиський,  Самбірський, Сколівський, Старосамбірський, Стрийський, Турківський, Яворівський).

Станом на 1 січня 2010 року Дрогобицько-Самбірська єпархія УПЦ КП нараховує:

а) парафій – 239;

б) священнослужителів – 227;

в) монастирів – 0.

На території єпархії діють:

а )братства;

б)сестринства;

в)недільні школи;

г)молодіжні братства.


При єпархіальному управлінні діють такі відділи:

1) Сім’ї та молоді;

2) Духовно-патріотичного виховання у зв’язках із Збройними Силами та іншими військовими формуваннями;

3) Історичної пам’яті та духовної спадщини Дрогобицько-Самбірської єпархії.

4) Видавничий;

5) Прес-служба.

Видається щомісячний журнал «Єпархіальний вісник» з 1 січня 2004 року, друкований орган Дрогобицько-Самбірської єпархії.  Головний редактор – канцлер Дрогобицько-Самбірської єпархії митрофорний протоієрей Микола Біляк.