Книга Плач Єремії

Плач Єремії 1

Плач за зруйнованим Єрусалимом.

1. Якою самотою сидить місто, нещодавно велелюдне! Воно стало, як удова; великий поміж народами князь над провінціями став боржником данини.

2. Гірко плаче він уночі, і сльози його на щоках його. Немає в нього утішника серед тих, що люблять його; всі друзі його зрадили його, стали ворогами йому.

3. Юда переселився з причини лихоліття і важкого рабства, оселився серед поганів і не знайшов спокою; усі переслідувачі його наздогнали його у вузьких місцинах.

4. Шляхи сіонські в зажурі, тому що не видно людей, що йдуть на свято; всі брами його спорожніли; священики його зітхають, юнки його сумні, гірко йому також самому.

5. Вороги його взяли гору, і добре ведеться його ворогам, тому що Господь послав на нього горе за численні беззаконня його, і діти його пішли в полон попереду у ворога.

6. І відійшла від доньки Сіону вся її велич; князі її – мов олені, що не знаходять пасовища; безсилі, вони пішли попереду в погонича.

7. Пригадай, Єрусалиме, за днів бідування свого і страждань своїх, про всі коштовності свої, які були в нього у передніші дні, коли народ його упав од руки ворога, і ніхто не допомагає йому; вороги дивляться на нього і насміхаються над його суботами.

8. Важко згрішив Єрусалим, за те й став огидним; усі, що прославляли його, дивляться на нього з презирством, тому що побачили сором його; і сам він зітхає і відвертається назад.

9. На полах у нього була нечистота, але він навіть гадки не мав про своє майбуття, а тому вельми зганьбився, і немає в нього утішника. Зглянься, Господе, на лихоліття моє, бо ворог звеличився!

10. Ворог простягнув руку свою на все найкоштовніше його; він бачить, як погани заходять до святині його, про яку Ти заповідав, щоб вони не входили до зібрання Твого;

11. Увесь народ його зітхає, бо шукає хліба, віддає коштовності свої за їжу, щоби підживити душу. Зглянься, Господе, й подивися, як я зневажений!

12. Нехай же не станеться цього з вами, усі, що проходите шляхом! Погляньте і подивіться, чи є недуга, як моя хвороба, що запопала мене, що її послав на мене Господь у день лютого гніву Свого?

13. Згори послав Він вогонь у кості мої, і він оволодів ними; розкинув тенета для ніг моїх, повалив мене, вчинив мене бідним і знеможеним всілякого дня.

14. Ярмо беззаконня мого зв'язане в Його руці; вони сплетені і сягнули шиї моєї; Він послабив сили мої, Господь віддав мене в руки, з котрих не можу вирватися.

15. Усіх потужних моїх Господь поскидав серед мене, скликав супроти мене зібрання, щоб винищити юнаків моїх; наче в чавилі потоптав Господь юнку, доню Юдину.

16. Тому я плачу; око моє, око моє виливає води, бо далеко від мене утішник, котрий оживив би душу мою; діти мої спустошені, тому що ворог здолав.

17. Сіон простягає руки свої, але утішника немає йому. Господь ухвалив наказ про Якова ворогам його оточити його; Єрусалим став мерзотою серед них.

18. Праведний Господь, бо я не покірний був слову Його. Послухайте всі народи і гляньте на хворобу мою; юнки мої і юнаки мої пішли в неволю.

19. Кличу друзів моїх, але вони обдурили мене; священики мої і старці мої помирають у місті в пошуках їжі собі, аби підживити душу свою.

20. Подивися, Господе, бо мені затісно, бентежиться в мені нутро моє; серце моє перевернулося в мені за те, що я уперто чинив опір Тобі, зовні (в полі) забрав діток моїх меч, а вдома – смерть.

21. Почули, що я стогну, а утішника в мене нема; почули всі вороги мої про бідування моє і зраділи, що Ти вчинив це: О, якби Ти наказав, аби прийшов день, якого Ти провістив; і вони також стали б схожі на мене!

22. Нехай постане перед обличчям Твоїм вся злоба їхня, і вчини з ними так само, як Ти вчинив зі мною за всі гріхи мої, бо тяжкі стогони мої, і серце моє знемагає.

Плач Єремії 2

Пророк оплакує занепад Юдеї та Єрусалиму.

1. Як посмутнів Господь у гніві Своєму, доню Сіону! З небес повалив на землю пишноту Ізраїля і не згадав про підніжжя ніг Своїх у день гніву Свого.

2. Вигубив Господь усі житла Якова, не помилував, зруйнував у люті Своїй фортеці доньки Юдиної, повалив на землю, відкинувши царство і князів його, як нечистих.

3. У спалаху гніву зламав усі роги Ізраїлеві, відвів правицю Свою од супротивника і спалахнув у Якова, мов палючий вогонь, що пожирає все довкола.

4. Натягнув лука свого, як супротивник, спрямував правицю Свою, як ворог, і знищив усе, що було приємне для очей; на скинію доньки Сіону вилив лють Свою, як вогонь.

5. Господь став – як супротивник, винищив Ізраїля, спустошив його палаци, зруйнував фортеці його і розповсюдив у доньки Юдиної плач та лемент.

6. І прибрав огорожу Свою, як від саду; розібрав Своє місце зібрань, змусив Господь забути на Сіоні свята і суботи; і в обуренні гніву Свого відкинув царя і священика.

7. Відкинув Господь жертовника Свого, відвернув серце Своє від святині Своєї, передав до рук ворогів стіни палаців його; у домі Господньому вони гомоніли, як святкового дня.

8. Господь зрокував зруйнувати мури доньки Сіону, простягнув мотуза, не відхилив руки Своєї від спустошення; знищив зовнішні укріплення, і мури зруйновані водночас.

9. Брами її вгрузли в землю; Він зруйнував і зламав засуви їхні; цар і князі її серед поганів; не стало закону, і пророки її не мають видінь од Господа.

10. Сидять на землі мовчки старці доньки Сіонової, посипали попелом голови свої, підперезалися веретищем; опустили голови свої до землі усі юнки єрусалимські.

11. Виснажилися від сліз очі мої, хвилюється в мені нутро моє, виливається на землю печінка моя від загибелі доні народу мого, коли діти і грудні немовлята помирають від голоду серед міських вулиць.

12. Матерям своїм кажуть вони: Де хліб і вино? Помираючи, як поранені, на вулицях міських, виливають душі свої в лоно матерів своїх.

13. Що мені сказати тобі, з чим порівняти тебе, доню Єрусалиму? На кого ти схожа, запевнити, щоб утішити тебе, донько, о, доню Сіону? Бо рана твоя велика, наче море; хто може уздоровити тебе?

14. Пророки твої віщували тобі пусте і неправдиве, і не розкривали твого беззаконня, щоб відвернути твій полон, і вирікали тобі одкровення брехливі, які призвели тебе до вигнання.

15. Сплескують руками від згадки про тебе ті, що проходять шляхом, свистять і хитають головою своєю через спогад про доньку Єрусалиму, кажучи: Чи оце місто, яке називали викінченою красою, радістю всієї землі?

16. Усі вороги твої пороззявляли пащеки свої на тебе, свистять і скрегочуть зубами та кажуть: Поглинули ми його, тільки цього дня ми й наджидали, дочекалися і побачили!

17. Звершив Господь те, що ухвалив, ухвалив слово Своє, яке виповів за старожитніх днів, спустошив немилосердно і дозволив ворогові втішатися над тобою, підніс рога супротивників твоїх.

18. Серце їхнє волає до Господа: О, мури, о, донько Сіону! Виливай струмком сльози вдень і вночі, не давай собі спокою, не опускай зіниць очей твоїх.

19. Підведися, волай уночі, на початку кожної сторожі; виливай, як воду, серце твоє перед лицем Господа; простягай до Нього руки твої про душі діток твоїх, що вмирають від голоду на розі вулиць.

20. Поглянь, Господе, і подивися: Кому Ти вчинив так, щоб жінки їли плід свій, немовлят, яких годували? Щоб убиті були в святині Господній священик і пророк?

21. Діти і старці лежать на землі по вулицях; юнки мої і юнаки мої впали од меча; Ти убивав їх у день гніву Твого, витинав без пощади.

22. Ти покликав звідусіль, як на свято, жахіття мої, і в день гніву Господнього ніхто не врятувався, ніхто не вцілів; тих, котрих я вигодував і виростив, ворог мій винищив.

Плач Єремії 3

Єремія сумує, але знаходить утіху в своїй скорботі.

1. Я чоловік, що спізнав горе від берла гніву Його.

2. Він повів мене і завів у пітьму, а не у світло.

3. Так, Він обернувся до мене, і цілий день навертає руку Свою.

4. Виснажив плоть мою і шкіру мою, поламав кості мої.

5. Обгородив мене і оточив гіркотою і нуждою;

6. Посадив мене в пітьму, як давно померлих;

7. Оточив мене муром, щоб я не вийшов, тяжкими вчинив Він кайдани мої,

8. І коли я прикликав і волав, утримував молитву мою,

9. Камінням перегородив шляхи мої, стежки мої викривив.

10. Він став для мене, наче ведмідь у засідці, наче лев у втаємниченому місці.

11. Порушив шляхи мої і розтерзав мене, вчинив з мене ніщо;

12. Натягнув лука Свого і поставив мене, наче ціль для стріл;

13. Послав у нирки мої стріли із сагайдака Свого.

14. Я став посміховиськом для всього народу мого, щоденною піснею їхньою.

15. Він наситив мене гіркотою, напоїв мене полином;

16. Розбив камінням зуби мої, покрив мене попелом.

17. І покинув мир душу мою; я забув про добрі дні.

18. І сказав я: Загинула сила моя і надія моя на Господа.

19. Подумай про мої страждання і бідування моє, про полин і жовч.

20. Гаразд пам'ятає це душа моя, і падає в мені.

21. Ось, що я відповідаю серцю моєму і тому сподіваюся;

22. То милість Господа, що ми не щезли, бо милосердя Його не виснажилося.

23. Воно оновлюється щоранку; велика вірність Твоя!

24. Господь – це частка моя, – говорить душа моя, а тому буду сподіватися на Нього.

25. Добрий Господь до тих, що сподіваються на нього, до душі, яка шукає Його.

26. Добре тому, хто терпляче наджидає порятунку від Господа.

27. Добре чоловікові, коли він носить ярмо в юності своїй;

28. Сидить самотою і мовчить, бо Він поклав його на нього;

29. Торкається пороху устами своїми і роздумує: Можливо, ще є надія?

30. Підставляє щоку свою тому, хто б'є його, насичується ганьбою;

31. Бо не на віки залишає Господь.

32. Але послав горе, і помилує за великою щедрістю Своєю.

33. Бо Він не з волі серця Свого карає і завдає гіркоти синам людським.

34. Але коли топчуть ногами своїми усіх в'язнів землі,

35. Коли неправедно судять людину перед лицем Всевишнього,

36. Коли завдають людині утисків у справі її: Хіба не бачить Господь?

37. Хто це каже: Навіть те трапляється, чого Господь не ухвалював, щоб воно було.

38. Чи не з уст Всевишнього виходить лихоліття і благополуччя?

39. Нащо журиться чоловік, що живе? Кожний журися гріхами своїми.

40. Перевіримо й дослідимо торованки наші і навернемося до Господа.

41. Піднесемо серце наше і руки до Бога, що живе на небесах.

42. Ми відпали і були впертими: Ти не простив нам;

43. Ти виповнив Себе гнівом і переслідував нас, умертвляв, не щадив;

44. Ти затулив себе хмарою, щоб не долинала молитва наша.

45. Сміттям і мерзотою Ти вчинив нас серед народів;

46. Роззявили на нас пащеку свою всі вороги наші.

47. Жах і яма, спустошення і розорення – доля наша.

48. Потоки води виливає око моє про загибель доньки народу мого!

49. Око моє виливається і не перестає, бо немає злегшення,

50. Допоки не подивиться і не побачить Господь з небес.

51. Око моє зажурює душу мою заради всіх донечок мого міста.

52. Старанно силкувалися зловити мене, як пташечку, вороги мої, без жодної причини;

53. Пожбурили життя моє до ями і закидали мене камінням.

54. Води сягнули голови моєї; я сказав: Загинув я.

55. Я прикликав ймення Твоє, Господе, з ями глибокої.

56. Ти чув голос мій; не затули вуха Твого від зітхання мого, від зойку мого!

57. Ти наближався, коли я кликав Тебе, і говорив: Не бійся!

58. Ти захищав, Господе, справу душі моєї; визволяв життя моє.

59. Ти бачиш, Господе, образу мою; зверши суд над справою моєю!

60. Ти бачиш всю мстивість їхню, всі заміри їхні супроти мене;

61. Ти чуєш, Господе, лайку їхню, всі помисли їхні супроти мене;

62. Розмови повсталих на мене і їхні підступи супроти мене всілякого дня.

63. Глянь, чи сидять вони, чи підводяться, я для них – глумлива пісня.

64. Віддай їм, Господе, за плодами рук їхніх;

65. Пошли їм затьмарення серця і прокляття Твоє на них;

66. Переслідуй їх, Господе, гнівом, і винищи їх з піднебесної.

Плач Єремії 4

Лихоліття і осоромлення Юдеї.

1. Як потьмарилося золото, як змінилося золото найліпше! Каміння святині розкидане на всіх перехрестях.

2. Сини Сіону найдорожчі, неначе щире золото, як їх порівняли з глиняним посудом, витвором гончаревих рук!

3. І чудища дають груди і годують своїх дітей, а донька народу мого стала жорстокою, неначе страус у пустелі.

4. Язик грудного немовляти прилипає до піднебіння його від спраги, і діти просять хліба, і ніхто не дає їм.

5. Ті, що їли солодке, тануть на вулицях; виховані на багряниці, туляться до гною.

6. Покарання нечестя доньки народу мого переважає страту за гріхи Содома; його знищено вмить, і руки людські не торкалися до нього.

7. Князі її були в ній чистіші від снігу, біліші від молока; вони тілом були кращі від корала, на вигляд були, як сапфір;

8. А тепер темніші від найтемнішого обличчя їхнє; не впізнають їх на вулицях; шкіра їхня прилипла до кісток їхніх, стала сухою, мов дерево.

9. Ті, що гинуть від меча, щасливіші від тих, що помирають від голоду, тому що ці тануть, вражені нестачою плодів польових.

10. Руки м'якосердих жінок варили діток своїх, щоб вони були для них поживою в годину загибелі доні народу мого.

11. Звершив Господь гнів Свій, вилив лють гніву Свого і підпалив на Сіоні вогонь, котрий пожер підвалини його.

12. Не вірили царі землі і всі, що живуть на всій землі, щоб ворог і супротивник зайшов у браму Єрусалиму.

13. Усе це – за гріхи лжепророків його, за беззаконня священиків його, котрі серед нього проливали кров серед праведників;

14. Блукали, – як сліпі, вулицями, осквернялися кров'ю аж так, що неможливо було торкнутися одягу їхнього.

15. Геть! Нечистий! – кричали до них; геть, геть, не торкайтеся; і вони відступали, збентежені, а поміж народом говорили: Їх уже не буде!

16. Обличчя Господнє розпорошить їх; Він уже не подивиться на них; тому що вони облич священиків не поважають, старих не милують.

17. Наші очі виснажені від надаремного очікування допомоги; з вежі сторожової нашої ми наджидали народу, котрий не міг урятувати нас.

18. А вони чатували ходу нашу, щоб ми не могли ходити вулицями нашими; наблизився кінець наш, дні наші виповнилися; надійшов кінець наш.

19. Переслідувачі наші були прудкіші, ніж орли небесні; ганялися за нами по горах, лишали засідки в пустелі.

20. Дихання життя нашого, помазанець Господній, спійманий у ямі їхній, той, про котрого ми говорили: У затінку його будемо жити поміж народами.

21. Радій і звеселюйся, доню Едома, мешканко краю Уц! До тебе також дійде чаша; уп'єшся і оголишся.

22. Доню Сіону! Покарання за беззаконня твоє скінчилося; Він уже не буде виганяти тебе; але твоє беззаконня, доню Едому, Він навідає і виявить твої гріхи.

Плач Єремії 5

Благання пригніченого народу про милість і допомогу.

1. Пригадай, Господе, що над нами звершилося; поглянь і подивися на наругу нашу.

2. Спадок наш перейшов до чужих, оселі наші – до чужинців.

3. Ми стали сиротами, без батька; матері наші – що вдови.

4. Воду свою п'ємо за срібло, дрова наші дістаються нам за гроші.

5. Нас підганяють у потилицю, ми працюємо – і не маємо спочину.

6. Простягаємо руку до єгиптян, до асирійців, щоб насититися хлібом.

7. Батьки наші грішили; їх уже нема, а ми зазнаємо покарання за беззаконня їхні.

8. Раби панують над нами, і нікому визволити від їхніх рук.

9. З небезпекою для життя від меча, в пустелі здобуваємо хліб собі.

10. Шкіра наша почорніла, мов піч, від пекучої голоднечі.

11. Дружин безчестять на Сіоні, юнок – у містах юдейських.

12. Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані.

13. Юнаків забирають до жорен, і підлітки падають під в'язками дрів.

14. Старці вже не сидять біля брами, а юнаки не співають.

15. Затихла радість серця нашого; наші танці обернулися на жалобу.

16. Упав вінець з голови нашої; горе нам, що ми згрішили!

17. Тому-то знемагає серце наше; і від цього потьмяніли очі наші.

18. Бо спорожніла гора Сіон, – лисиці бігають по ній.

19. Ти, Господе, існуєш вічно; престол Твій – від роду й до роду.

20. Нащо зовсім нас забуваєш, залишаєш нас на тривалий час?

21. Наверни нас до Тебе, Господе, і ми навернемося; обнови дні наші, як у старожитні часи.

22. Невже Ти назовсім відкинув нас і виповнився гнівом без міри?