КНИГА ПРЕМУДРОСТИ СОЛОМОНА

1 Глава

Любіть справедливість, судді землі, право мисліть про Господа, і в простоті серця шукайте Його, 2бо Його знаходять ті, що не спокушають Його, і являється (Він) тим, що не зневірюються у Ньому. 3Бо неправі розумування віддаляють від Бога, і випробування сили Його викриє безумних. 4У лукаву душу не ввійде премудрість і не буде жити у тілі, поневоленому гріхом, 5бо святий Дух премудрости відійде від лукавства й ухилиться від нерозумних міркувань, і посоромиться неправди, що наближається. 6Людинолюбний дух – премудрість, але не залишить непокараним того, хто богохульствує вустами, тому що Бог є свідок внутрішніх почуттів його й істинний глядач серця його, і слухач язика його. 7Дух Господа наповнює всесвіт і, як Той, що все обіймає, знає всяке слово. 8Тому ніхто, хто говорить неправду, не приховається, і не омине його суд, який викриває. 9Тому що буде випробування помислів нечестивого, і слов`а його дійдуть до Господа для викриття беззаконь його; 10тому що вухо ревности чує все, і ремство не приховається. 11Отже, остерігайтеся марного ремства і бережіться лихослів’я язика, бо і таємне слово не пройде дарма, а вуста, що зводять наклеп, убивають душу. 12Не прискорюйте смерти хибами вашого життя і не залучайте до себе загибелі ділами рук ваших. 13Бог не створив смерти і не радіє загибелі живих, 14бо Він створив усе для буття, і все у світі спасительне, і немає згубної отрути, немає і царства пекла на землі. 15Праведність безсмертна, а неправда заподіює смерть: 16нечестиві залучили її і руками і словами, вважали її другом і зачахли, й уклали союз із нею, бо вони гідні бути її жеребом.

 

 

2 Глава

Ті, що неправо розумували, говорили самі в собі: “коротке і скорботне наше життя, і немає людині спасіння від смерти, і не знають, щоб хтось звільнив із пекла. 2Випадково ми народжені, й опісля будемо, як ті, що не були: подих у ніздрях наших – дим, і слово – іскра у русі нашого серця 3Коли вона згасне, тіло повернеться у прах, і дух розсіється, як рідке повітря; 4й ім’я наше забудеться з часом, і ніхто не згадає про діла наші; і життя наше мине, як слід хмари, і розсіється, як туман, розігнаний променями сонця й обтяжений теплотою його. 5Бо життя наше – проходження тіні, і немає нам повернення від смерти: бо покладена печать, і ніхто не повертається. 6Будемо ж насолоджуватися теперішніми благами і поспішати користуватися світом, як юністю; 7переситимося дорогим вином і пахощами, і нехай не пройде повз нас весняне цвітіння життя; 8увінчаємося квітами троянд перше, ніж вони зав’януть; 9ніхто з нас не позбавляй себе участи у нашій насолоді; скрізь залишимо сліди веселощів, бо це наша доля і наш жереб. 10Будемо пригноблювати бідняка праведника, не пощадимо вдови і не посоромимося багаторічних сивин старця. 11Сила наша нехай буде законом правди, бо безсилля виявляється марним. 12Влаштуємо кови праведнику, бо він за тягар нам і противиться ділам нашим, докоряє нас у гріхах проти закону і паплюжить нас за гріхи нашого виховання; 13оголошує про себе, що він має пізнання про Бога і називає себе сином Господа; 14він перед нами – викриття помислів наших. 15Тяжко нам і дивитися на нього, тому що життя його не схоже на життя інших, і відмінні путі його: 16він вважає нас мерзотою і віддаляється від шляхів наших, як від нечистот, ублажає кончину праведних і марнославно називає батьком своїм Бога. 17Побачимо, чи істинні слова його, і випробуємо, який буде кінець його; 18бо якщо цей праведник є син Божий, то Бог захистить його і визволить його від руки ворогів. 19Випробуємо його образою і мученням, щоб узнати смирення його і бачити незлобливість його; 20засудимо його на безчесну смерть, бо, за словами його, за нього буде піклування”. 21Так вони мудрували, і помилилися; бо злоба їхня осліпила їх, 22і вони не пізнали таємниць Божих, не очікували воздаяння за святість і не вважали достойними нагороди душ непорочних. 23Бог створив людину для нетління і зробив її образом вічного буття Свого; 24але заздрістю диявола ввійшла у світ смерть, і зазнають її ті, що належать до наділу його.

 

 

 

3 Глава

А душі праведних у руці Божій, і мука не торкнеться їх. 2В очах нерозумних вони здавалися померлими, і відхід їх вважався погибеллю, 3і відхід від нас – знищенням; але вони перебувають у світі. 4Бо хоч вони в очах людей і караються, але надія їх повна безсмертя. 5І трохи покарані, вони будуть багато облагодіяні, тому що Бог випробував їх і знайшов їх достойними Його. 6Він випробував їх, як золото в горнилі, і прийняв їх як жертву вседосконалу. 7Під час воздаяння їм вони засяють як іскри, що біжать по стеблу. 8Будуть судити племена і володарювати над народами, а над ними буде Господь царювати повіки. 9Ті, що надіються на Нього, пізнають істину, і вірні у любові пребуватимуть у Нього; бо благодать і милість зі святими Його і промисел про обраних Його. 10Нечестиві ж, як мудрували, так і понесуть покарання за те, що зневажили праведного і відступили від Господа. 11Бо той, хто нехтує мудрістю і наставлянням, нещасливий, і надія їх суєтна, і труди марні, і діла їх непотребні. 12Дружини їхні нерозумні, і діти їхні злі, проклятий рід їх. 13Блаженна неплідна неосквернена, яка не пізнала беззаконного ложа; вона одержить плід при воздаянні святих душ. 14Блаженний і євнух, який не зробив беззаконня рукою і не помислив лукавого проти Господа, бо дасться йому особлива благодать віри і найприємніший жереб у храмі Господньому. 15Плід добрих трудів славний, і корінь мудрости непорушний. 16Діти перелюбників будуть недовершені, і с`ім’я беззаконного ложа зникне. 17Якщо і будуть вони довголітніми, але будуть вважатися за ніщо, і пізня старість їх буде без шани. 18А якщо скоро помруть, не будуть мати надії і втіхи у день суду; 19бо жахливий кінець неправедного роду.

 

 

 

4 Глава

Краще бездітність із чесн`отою, бо пам’ять про неї безсмертна: вона визнається й у Бога й у людей. 2Коли вона властива, її наслідують, а коли відійде, прагнуть до неї: й у вічності увінчана вона торжествує, як та, що одержала перемогу непорочними подвигами. 3А плодюча безліч нечестивих не принесе користи, і перелюбні паростки не дадуть коренів у глибину і не досягнуть непорушної основи; 4і хоча на час позеленіють у гілках, але, не маючи твердости, похитнуться від вітру і поривом вітрів викоріняться; 5неміцні гілки переламаються, і плід їх буде марний, нестиглий для їжі і ні до чого не придатний; 6бо діти, які народяться від беззаконного співжиття, суть свідки розпусти проти батьків під час допиту їх. 7А праведник, якщо і рано помре, буде у спокої, 8бо не в довговічності чесна старість, і не кількістю років вимірюється: 9мудрість є сивина для людей, і непорочне життя – вік старости. 10Як той, що благовгодив Богу, він улюблений, і, як той, що жив серед грішників, преставлений; 11забраний, щоб злоба не змінила розуму його, або підступність не спокусила душу його. 12Бо вправа у нечесті затьмарює добре, і хвилювання похоті розбещує розум незлобливий. 13Досягнувши досконалости за короткий час, він виконав довгі літа; 14бо душа його була угодна Господу, тому і прискорив він (відхід) із середовища нечестя. А люди бачили це і не зрозуміли, навіть і не подумали про те, 15що благодать і милість зі святими Його і промисел про обраних Його. 16Праведник, помираючи, осудить живих нечестивих, і юність, що швидко досягла досконалости, – довголітню старість неправедного; 17бо вони побачать кончину мудрого і не зрозуміють, що Господь визначив про нього і для чого поставив його у безпеку; 18вони побачать і знищать його, але Господь посміється з них; 19і після цього будуть вони безчесним трупом і ганьбою між померлими повік, бо Він повалить їх ниць безмовними і зрушить їх з основ, і вони украй запустіють і будуть у скорботі, і пам’ять їх загине; 20усвідомлюючи гріхи свої, вони постануть зі страхом, і беззаконня їхні засудять їх у лиці їх.

 

 

 

5 Глава

Тоді праведник із великою сміливістю стане перед лицем тих, які ображали його і зневажали подвиги його; 2вони ж, побачивши, зніяковіють великим страхом і здивуються несподіваності спасіння його 3і, розкаюючись і зітхаючи від стиснення духу, будуть говорити самі у собі: “це той самий, який був у нас колись посміховиськом і притчею наруги. 4Безумні, ми вважали життя його божевіллям і смерть його безчесною! 5Як же він прилічений до синів Божих, і жереб його – зі святими? 6Отже, ми заблукали від путі істини, і світло правди не світило нам, і сонце не осявало нас. 7Ми сповнилися ділами беззаконня і погибелі і ходили непрохідними пустелями, а путі Господнього не пізнали. 8Яку користь принесла нам зарозумілість, і що дало нам багатство з марнославством? 9Усе це минуло як тінь і як поголоска швидкоплинна. 10Як після проходження корабля, що йде по воді, яка хвилюється, неможливо знайти ні сліду, ні стежки дна його у хвилях; 11або як від птаха, який пролітає по повітрю, ніякого не залишається знаку його путі, але легке повітря, по якому вдаряють крила і яке розсікається швидкістю руху, пройдене крилами, що рухаються, і після того не залишилося ніякого знаку проходження по ньому; 12або як від стріли, пущеної у ціль, розділене повітря миттєво знову сходиться, так що не можна дізнатися, де пройшла вона; 13так і ми народилися і померли, і не могли показати ніякого знаку чесн`оти, але виснажилися у беззаконні нашому”. 14Бо надія нечестивого зникає, як порох, який відносить вітер, і як тонкий іній, що разноситься бурею, і як дим, що розсіюється вітром, і проходить, як пам’ять про одноденного гостя. 15А праведники живуть повік; нагорода їх – у Господі, і піклування про них – у Вишнього. 16Тому вони одержать царство слави і вінець краси від руки Господа, бо Він покриє їх правицею і захистить їх силою. 17Він візьме всезброю – ревність свою, і творіння озброїть для помсти ворогам; 18облачиться у броню – у правду, і покладе на Себе шолом – неупереджений суд; 19візьме непереможний щит – святість; 20суворий гнів Він вигострить, як меч, і світ ополчиться з Ним проти безумців. 21Понесуться влучні стріли блискавок із хмар, як із туго натягнутого лука, полетять у ціль. 22І, як із каменометного знаряддя, із люттю посиплеться град; обуриться проти них вода морська і ріки люто потоплять їх; 23повстане проти них дух сили і, як вихор, розвіє їх. 24Так беззаконня спустошить усю землю, і злодіяння зруйнують престоли сильних.

 

 

6 Глава

Отже, слухайте, царі, і розумійте, навчіться, судді країв землі! 2Слухайте, володарі багатьох і ті, хто пишається перед народами! 3Від Господа дана вам держава, і сила – від Вишнього, Який дослідить ваші діла і в`ипробує наміри. 4Бо ви, будучи служителями Його царства, не судили справедливо, не дотримувалися закону і не чинили за волею Божою. 5Страшно і скоро Він явиться вам, – і суворий суд над начальниками, 6бо менший заслуговує помилування, а сильні сильно будуть покарані. 7Господь усіх не убоїться лиця і не устрашиться величі, бо Він створив і малого і великого й однаково промишляє про усіх; 8але на начальників чекає суворе випробування. 9Отже, до вас, царі, слова мої, щоб ви навчилися премудрости і не падали. 10Бо ті, що свято охороняють святе, освятяться, і ті, хто навчився тому, знайдуть виправдання. 11Отже, зажадайте слів моїх, полюбіть і навчіться. 12Премудрість світла і нев’януча, і легко споглядається тими, хто любить її, і знаходиться тими, хто шукає її; 13вона навіть випереджає бажаючих пізнати її. 14З раннього ранку той, хто шукає її, не стомиться, бо знайде її, що сидить біля дверей його. 15Думати про неї уже є досконалістю розуму, і той, хто пильнує заради неї, швидко звільниться від турбот, 16бо вона сама обходить і шукає достойних її, і прихильно являється їм на шляхах, і при всякій думці зустрічається з ними. 17Початок її є щире бажання навчання, 18а турбота про навчання – любов, любов же – збереження законів її, а збереження законів – запорука безсмертя, 19а безсмертя наближає до Бога; 20тому бажання премудрости підносить до царства. 21Отже, володарі народів, якщо ви насолоджуєтеся престолами і скіпетрами, то вшануйте премудрість, щоб вам царювати повіки. 22Що ж є премудрість, і як вона сталася, я сповіщу, 23і не приховаю від вас таємниць, але досліджу від початку народження, 24і відкрию пізнання її, і не ухилюся від істини; 25і не піду разом із тими, хто тане від заздрощів, бо такий не буде причастником премудрости. 26Велика кількість мудрих – спасіння світу, і цар розумний – добробут народу. 27Отже, учіться від слів моїх, і одержите користь.

 

 

7 Глава

І я людина смертна, подібна до усіх, нащадок первозданного земнородного. 2І я в утробі матері утворився у плоть за десятимісячний час, згустившись у крові від сімені мужа й усолодження, з’єднаного зі сном, 3і я, народившись, почав дихати загальним повітрям і впав на ту ж землю, перший голос виявив плачем однаково з усіма, 4був вигодуваний у пеленах і турботах; 5бо жоден цар не мав іншого початку народження: 6один для усіх вхід у життя й однаковий вихід. 7Тому я молився, і був дарований мені розум; я взивав, і зійшов на мене дух премудрости. 8Я віддав перевагу їй над скіпетрами і престолами і багатство вважав за ніщо у порівнянні з нею; 9дорогоцінного каменя я не порівняв із нею, тому що перед нею все золото – нікчемний пісок, а срібло – бруд у порівнянні з нею. 10Я полюбив її більше за здоров’я і красу й обрав її, віддаючи перевагу перед світлом, тому що світло її невгасиме. 11А разом із нею прийшли до мене усі блага і незліченне багатство через руки її; 12я радів усьому, тому що премудрість керувала ними, але я не знав, що вона – винуватиця їх. 13Без хитрощів я навчився, і без заздрощів викладаю, не приховую багатства її, 14бо вона є невичерпний скарб для людей; користуючись нею, вони входять у співдружність з Богом, через дари навчання. 15Тільки дав би мені Бог говорити за розумінням і достойно мислити про дароване, тому що Він є керівник до мудрости і виправник мудрих. 16Бо у руці Його і ми і слова наші, і всяке розуміння і мистецтво творіння. 17Сам Він дарував мені істинне пізнання існуючого, щоб пізнати устрій світу і дії стихій, 18початок, кінець і середину часу, зміни поворотів і переміни часів, 19коло років і положення зірок, 20природу тварин і властивості звірів, рух вітрів і думки людей, відмінності рослин і силу коренів. 21Пізнав я усе, і таємне і явне, бо навчила мене Премудрість, художниця всього. 22Вона є дух розумний, святий, єдинородний, багаточастковий, тонкий, легкорухомий, світлий, чистий, ясний, нешкідливий, благолюбивий, швидкий, невтримний, 23благодійний, людинолюбний, твердий, непохитний, спокійний, безпечальний, всевидючий і що проникає в усі розумні, чисті, найтонші д`ухи. 24Бо премудрість рухливіша за всякий рух, і за чистотою своєю крізь усе проходить і проникає. 25Вона є подих сили Божої і чисте вилиття слави Вседержителя: тому ніщо осквернене не ввійде у неї. 26Вона є відблиск вічного світла і чисте дзеркало дії Божої і образ благости Його. 27Вона – одна, але може все, і, перебуваючи у самій собі, усе оновлює, і, переходячи з роду в рід у святі душі, готує друзів Божих і пророків; 28бо Бог нікого не любить, крім того, хто живе з премудрістю. 29Вона прекрасніша за сонце і перевершує сузір’я зірок; у порівнянні зі світлом вона вище; 30бо світло змінюється вночі, а премудрости не перемагає злоба.

 

 

8 Глава

Вона швидко поширюється від одного кінця до іншого й усе влаштовує на користь. 2Я полюбив її і знайшов від юности моєї, і побажав узяти її за наречену собі, і став любителем краси її. 3Вона піднімає своє благородство тим, що має співжиття з Богом, і Владика усіх полюбив її: 4вона таїнниця розуму Божого і виборниця діл Його. 5Якщо багатство є жадане придбання у житті, то що багатше за премудрість, яка все робить? 6Якщо ж розсудливість робить багато чого, то який художник краще за неї? 7Якщо хто любить праведність, – плоди її є чесноти: вона навчає цнотливости і розважливости, справедливости і мужности, корисніше за які нічого немає для людей у житті. 8Якщо хто бажає великої досвідчености, мудрість знає давноминуле і вгадує майбутнє, знає тонкощі слів і відповіді на загадки, дізнається наперед знамення і чудеса і наслідки років і часів. 9Тому я розсудив прийняти її у співжиття із собою, знаючи, що вона буде мені радницею на добре й утішенням у турботах і печалі. 10Через неї я буду мати славу у народі і честь перед старійшинами, будучи юнаком; 11виявлюся проникливим на суді, і в очах сильних заслужу подив. 12Коли я буду мовчати, вони будуть очікувати, і коли почну говорити, будуть слухати, і коли продовжу бесіду, покладуть руку на вуста свої. 13Через неї я досягну безсмертя і залишу вічну пам’ять майбутнім після мене. 14Я буду керувати народами, і племена підкоряться мені; 15убояться мене, коли почують про мене, страшні тирани; у народі явлюся добрим і на війні мужнім. 16Увійшовши у дім свій, я заспокоюся нею, бо у спілкуванні її немає суворости, ні у співжитті з нею скорботи, але веселощі і радість. 17Розмірковуючи про це сам у собі й думаючи у серці своєму, що у спорідненні з премудрістю – безсмертя, 18й у співдружності з нею – благе насолодження, і в трудах рук її – багатство, яке не зменшується, й у співбесіді з нею – розум, і в спілкуванні слів її – добра слава, – я ходив і шукав як би мені взяти її собі. 19Я був юнак обдарований і душу одержав добру; 20притім, будучи добрим, я увійшов і в тіло чисте. 21Пізнавши ж, що інакше не можу оволодіти нею, тільки якщо дарує Бог, – і що вже було справою розуму, щоб пізнати, чий цей дар, – я звернувся до Господа і молився Йому, і говорив від усього серця мого:

 

 

9 Глава

Боже отців і Господи милости, що створив усе словом Твоїм 2і премудрістю Твоєю упорядкував людину, щоб вона владарювала над створеними Тобою творіннями 3й управляла світом свято і справедливо, і в правоті душі чинила суд! 4Даруй мені Твою премудрість, що сидить перед престолом, і не відкинь мене від отроків Твоїх, 5бо я раб Твій і син рабині Твоєї, людина немічна і короткочасна і слабка у розумінні суду і законів. 6Та хоч би хто і довершений був між синами людськими, без Твоєї премудрости він буде визнаний за ніщо. 7Ти обрав мене царем народу Твого і суддею синів Твоїх і дочок; 8Ти сказав, щоб я побудував храм на святій горі Твоїй і вівтар у місті перебування Твого, за подобою святої скинії, яку Ти приготував наперед від початку. 9З Тобою премудрість, яка знає діла Твої й існувала, коли Ти творив світ, і відає, що угодно перед очима Твоїми і що праве за заповідями Твоїми: 10зішли її від святих небес і від престолу слави Твоєї зішли її, щоб вона сприяла мені у трудах моїх, і щоб я знав, що благоугодно перед Тобою; 11бо вона усе знає і розуміє, і мудро буде керувати мною у ділах моїх, і збереже мене у своїй славі; 12і діла мої будуть благоприємними, і буду судити народ Твій справедливо, і буду достойним престолу батька мого. 13Бо яка людина спроможна пізнати раду Божу? або хто може зразуміти, що угодно Господу? 14Помисли смертних нетверді, і думки наші помилкові, 15бо тлінне тіло обтяжує душу, і ця земна храмина придушує багатотурботливий розум. 16Ми ледь можемо осягати і те, що на землі, і насилу розуміємо те, що під руками, а що на небесах – хто досліджував? 17Волю ж Твою хто пізнав би, якби Ти не дарував премудрости і не посилав з висоти святого Твого Духа? 18І так виправилися путі тих, хто живе на землі, і люди навчилися того, що угодно Тобі, 19і спаслись премудрістю.

 

 

 

10 Глава

Вона зберігала первозданного отця світу, який створений був один, і спасала його від власного його падіння: 2вона дала йому силу володіти усім. 3А той, хто відступив від неї, неправедний у гніві своєму, загинув від братовбивчої люті. 4Заради нього землю, що потопала, знову премудрість спасла, зберігши праведника за допомогою малого дерева. 5Вона ж між народами, змішаними в однодумності зла, знайшла праведника і зберегла його бездоганним перед Богом, і зберегла мужнім у жалості до сина. 6Вона під час погибелі нечестивих спасла праведного, який уникнув вогню, що зійшов на п’ять міст, 7від яких на свідчення нечестя залишилася земля, яка була пустою і диміла, та рослини, які не у свій час приносять плоди, і пам’ятником невірної душі – стоячий соляний стовп. 8Бо вони, зневаживши премудрість, не тільки пошкодили собі тим, що не пізнали добра, але і залишили живу пам’ять про своє безумство, щоб не могли приховати того, у чому заблукали. 9Премудрість же спасла від бід тих, хто служив їй. 10Праведного, який утікав від братнього гніву, вона наставляла на праві путі, показала йому царство Боже і дарувала йому пізнання святих, допомагала йому у прикростях і дала велику нагороду за труди його. 11Коли з користолюбства кривдили його, вона постала і збагатила його, 12зберегла його від ворогів, і убезпечила від підступників проти нього, й у великій боротьбі принесла йому перемогу, щоб він знав, що благочестя сильніше за все. 13Вона не залишила проданого праведника, але спасла його від гріха: 14вона сходила з ним у рів і не залишала його у путах, і потім принесла йому скіпетр царства і владу над тими, які пригнічували його, показала неправдивими тих, хто звинувачував його, і дарувала йому вічну славу. 15Вона звільнила святий народ і непорочне сім’я від народу, який пригнічував його, 16увійшла в душу служителя Господнього і протистала страшним царям чудесами і знаменнями. 17Вона винагородила святих за труди їх, вела їх шляхом дивним; і вдень була їм покровом, а вночі – зоряним світлом. 18Вона перевела їх через Червоне море і провела їх крізь велику воду, 19а ворогів їхніх потопила і вивергла їх із глибини безодні. 20Отже, праведні заволоділи обладунком нечестивих і оспівали святе ім’я Твоє, Господи, і одностайно прославили переможну руку Твою; 21бо премудрість відкрила вуста німих і зробила виразними язики немовлят.

 

 

 

11 Глава

Вона упорядкувала діла їх рукою святого пророка: 2вони пройшли безлюдною пустелею, і на непрохідних місцях поставили намети; 3протистали ворогам і помстилися їм; 4знемагали від спраги і воззвали до Тебе, і дана була їм вода із розсіченої скелі й утамування спраги – із твердого каменя. 5Бо чим покарані були вороги їх, 6тим вони, знаходячись у труднощах, були облагодіяні: 7замість джерела постійно плинної ріки, сморідною кров’ю збуреною, 8на викриття їхнього дітовбивчого повеління, Ти несподівано дав їм велику воду, 9показавши тоді через спрагу, як Ти покарав їхніх супротивників. 10Бо коли вони були випробовувані, зазнаючи, між іншим, милостивого напоумлення, тоді пізнали, як мучилися у гніві засуджені нечестиві; 11тому що Ти випробовував їх, як батько, повчаючи, а тих, як гнівний цар, осуджуючи, мучив. 12І відсутні і присутні однаково постраждали: 13їх осягла подвійна скорбота і стогін від спогаду про минуле. 14Вони, коли почули, що через них покарання ті були облагодіяні, пізнали Господа. 15Кого вони раніше, як відкинутого, зреклися з наругою, Тому внаслідок подій дивувалися, перетерпівши неоднакову з праведними спрагу. 16А за нерозумні помисли їх неправди, за якими вони, будучи в омані, служили безсловесним плазунам і огидним чудовиськам, Ти у покарання наслав на них безліч безсловесних тварин, 17щоб вони пізнали, що, чим хто згрішає, тим і карається. 18Не неможливим було б для всемогутньої руки Твоєї, яка створила світ із безвидної речовини, наслати на них безліч ведмедів або лютих левів, 19або невідомих новостворених лютих звірів, що або дихають вогненним подихом, або вивергають клуби диму, або кидають із очей жахливі іскри, 20які не тільки ушкодженням могли знищити їх, але і жахливим виглядом погубити. 21Та й без цього вони могли загинути від одного подуву, переслідувані правосуддям і розсіювані духом сили Твоєї; але Ти все влаштував мірою, числом і вагою. 22Бо велика сила завжди властива Тобі, і хто протистане могутності сили Твоєї? 23Весь світ перед Тобою, як коливання чашки терезів, або як крапля ранкової роси, що сходить на землю. 24Ти усіх милуєш, тому що усе можеш, і покриваєш гріхи людей заради покаяння. 25Ти любиш усе, що існує, і нічим не гребуєш, що створив, бо не створив би, якби щось ненавидів. 26І як могло б перебувати що-небудь, якби Ти не захотів? Або як збереглося б те, що не було покликане Тобою? 27Але Ти все щадиш, тому що все Твоє, душолюбний Господи.

 

12 Глава

Нетлінний Твій дух перебуває в усьому. 2Тому заблудлих Ти мало-помалу викриваєш і, нагадуючи їм, у чому вони згрішають, напоумляєш, щоб вони, відступивши від зла, увірували у Тебе, Господи. 3Так, погребувавши древніми жителями святої землі Твоєї, 4які звершували ненависні діла чаклувань і нечестиві жертвоприношення, 5і безжалісними убивцями дітей, і тими, що на жертовних бенкетах пожирали нутрощі людської плоті і крови у таємних зібраннях, 6і батьками, які убивали безпомічні душі, – Ти зволив знищити їх руками батьків наших, 7щоб земля, найдорожча за все у Тебе, прийняла достойне населення чад Божих. 8Але і їх, як людей, Ти щадив, пославши предтечами воїнства Твого шершнів, щоб вони помалу знищували їх. 9Хоч не неможливо було Тобі війною підкорити нечестивих праведним, або знищити їх страшними звірами, або грізним словом у один раз; 10але Ти, помалу караючи їх, давав місце покаянню, знаючи однак, що плем’я їх негідне і зло їх уроджене, і помисли їх не зміняться повіки. 11Бо с`ім’я їх було прокляте від початку, і не з побоювання перед будь-ким Ти допускав безкарність гріхів їхніх. 12Бо хто скаже: “що Ти зробив?” або хто протистане суду Твоєму? і хто звинуватить Тебе у знищенні народів, які Ти створив? Або який захисник прийде до Тебе, із клопотанням за неправедних людей? 13Бо, крім Тебе, немає Бога, який має піклування про усіх, щоб доводити Тобі, що Ти несправедливо судив. 14Ні цар, ні володар не в змозі з’явитися до Тебе на очі за тих, яких Ти знищив. 15Будучи праведним, Ти усім керуєш праведно, вважаючи невластивим Твоїй силі засудити того, хто не заслуговує покарання. 16Бо сила Твоя є початок правди, і те саме, що Ти володарюєш над усіма, налаштовує Тебе щадити усіх. 17Силу Твою Ти показуєш тим, хто не вірує всемогутності Твоїй, і у тих, що не визнають Тебе, викриваєш зухвалість; 18але, володіючи силою, Ти судиш поблажливо й керуєш нами з великою милістю, бо могутність Твоя завжди у Твоїй волі. 19Але такими ділами Ти повчав народ Твій, що праведний повинен бути людинолюбним, і вселяв у синів Твоїх благу надію, що Ти даєш час покаянню у гріхах. 20Бо якщо ворогів синів Твоїх і достойних смерти Ти карав із такою поблажливістю і пощадою, даючи їм час і спонуку, щоб визволитися від зла, 21то з якою увагою Ти судив синів Твоїх, батькам яких Ти дав клятви і завіти благих обітувань! 22Отже, напоумлюючи нас, Ти караєш ворогів наших тисячократно, щоб ми, коли судимо, помишляли про Твою благість і, коли буваємо осуджені, очікували помилування. 23Тому-то і тих нечестивих, які проводили життя нерозумно, Ти мучив власними їхніми мерзотами, 24бо вони дуже далеко ухилилися на путях омани, обманюючись подібно до нерозумних дітей і шануючи за богів тих із тварин, які навіть і у ворогів були зневаженими. 25Тому, як нерозумним дітям, на посміяння послав Ти їм і покарання. 26Але, не врозумившись викривальним посміянням, вони терпіли заслужений суд Божий. 27Бо те, що вони самі терпіли з досадою, те саме побачивши на тих, яких вважали богами і через яких вони каралися, вони пізнали Бога істинного, Якого раніше відрікалися знати; 28тому і прийшов на них остаточний осуд.

 

 

13 Глава

Дійсно суєтні за природою усі люди, у яких не було відання про Бога, які через видимі досконалості не могли пізнати Сущого і, дивлячись на діла, не пізнали Винуватця, 2а шанували за богів, які правлять світом, або вогонь, або вітер, або повітря, що рухається, або зоряне коло, або бурхливу воду, або небесні світила. 3Якщо, зачаровуючись їх красою, вони шанували їх за богів, то повинні були б пізнати, наскільки кращий за них Господь, бо Він, Винуватець краси, створив їх. 4А якщо дивувалися силі і дії їх, то повинні були б пізнати через них, наскільки могутніший Той, Хто створив їх: 5бо від величі краси створінь порівняльно пізнається Винуватець буття їх. 6Утім, вони менше заслуговують осуду, бо помиляються, можливо, шукаючи Бога і бажаючи знайти Його: 7тому що, звертаючись до діл Його, вони досліджують і переконуються зором, що усе видиме прекрасне. 8Але і вони не мають виправдання: 9якщо вони стільки могли розуміти, що були спроможні досліджувати тимчасовий світ, то чому вони одразу не знайшли Господа його? 10Але більш жалюгідні ті, і надії їхні – на бездушних, які називають богами діла рук людських, золото і срібло, витвори мистецтва, зображення тварин, або негідний камінь, діло давньої руки. 11Або якийсь деревороб, вирубавши придатне дерево, вправно зняв з нього усю кору і, обробивши красиво, зробив з нього посудину, корисну до вжитку у житті, 12а обрізки від роботи вжив на приготування їжі й наситився; 13один же з обрізків, ні до чого не придатний, дерево криве і сучкувате, взявши, старанно округлив на дозвіллі і, з досвідченістю знавця обробивши його, уподібнив його образу людини, 14або зробив подібним до якої-небудь низької тварини, намазав суриком і покрив фарбою поверхню його, і зафарбував у ньому усякий недолік, 15і, влаштувавши для нього достойне місце, повісив його на стіні, закріпивши залізом. 16Отже, щоб витвір його не упав, він наперед потурбувався, знаючи, що воно само собі допомогти не може, бо це кумир і потребує допомоги. 17Молячись же перед ним про свої надбання, про шлюб і про дітей, він не соромиться говорити бездушному, 18і про здоров’я волає до немічного, про життя просить мертве, про допомогу благає цілком нездатне, про подорож – не здатне ступити, 19про прибутки, про ремесло і про успіх рук – зовсім не здатне робити руками, про силу просить найбезсиліше.

 

 

14 Глава

Ще: хтось, збираючись плисти і перепливати люті хвилі, кличе на допомогу дерево, що слабкіше за корабель, який його носить; 2бо прагнення до надбань вигадало його, а художник вправно влаштував, 3але промисел Твій, Отче, керує кораблем, бо Ти дав і путь у морі і безпечний шлях у хвилях; 4показуючи, що Ти можеш від усього спасати, хоч би хто вирушав у море і без уміння. 5Ти хочеш, щоб не марні були діла Твоєї премудрости; тому люди довіряють своє життя найменшому дереву і рятуються, проходячи по хвилях на човні. 6Бо і спочатку, коли знищувані були горді велетні, надія світу, керована Твоєю рукою, використавши корабель, залишила світу с`ім’я роду. 7Благословенне дерево, через яке буває правда! 8А це рукотворне прокляте і саме, і той, хто зробив його, – за те, що зробив; а це тлінне назване богом. 9Бо однаково ненависні Богу і нечестивець і нечестя його; 10і зроблене разом із тим, хто зробив, буде покаране. 11Тому і на ідолів язичницьких буде суд, оскільки вони серед створіння Божого зробилися мерзотою, спокусою душ людських і сіттю для ніг нерозумних. 12Бо вигадка ідолів – початок блуду, і винахід їх – розтління життя. 13Не було їх спочатку, і не повіки вони будуть. 14Вони увійшли у світ через людське марнославство, і тому близький призначений їм кінець. 15Батько, який мучиться гіркою скорботою щодо рано померлого сина, зробивши зображення його, як уже мертвої людини, потім став шанувати його, як бога, і передав підвладним таємниці і жертвоприношення. 16Потім цього нечестивого звичаю, що з часом утвердився, дотримувалися, як закону, і за повелінням володарів статую шанували, як божество. 17Кого в лице люди не могли шанувати через віддаленість проживання, того віддалене лице вони зображали: робили видимий образ шанованого царя, щоб цією старанністю полестити відсутньому, ніби присутньому. 18До посилення ж шанування і від незнавців заохочувала старанність художника, 19бо він, бажаючи, можливо, догодити володарю, подбав, щоб мистецтвом зробити подобу якнайкрасивішою; 20а народ, захоплений красою оздоби, того, якого невдовзі перед тим шанували, як людину, визнав тепер божеством. 21І це було спокусою для людей, тому що вони, підкоряючись або нещастю, або тиранству, неповідомлене Ім’я прикладали до каменів і дерев. 22Потім не досить було для них помилятися у пізнанні про Бога, але вони, живучи у великій боротьбі неуцтва, таке велике зло називають світом. 23Звершуючи або дітовбивчі жертви, або приховані таємниці, або запозичені від чужих звичаїв шалені бенкети, 24вони не бережуть ні життя, ні чистих шлюбів, але один іншого або підступництвом убиває, або перелюбством кривдить. 25Усіма ж без різниці володіють кров і убивство, розкрадання і підступництво, розтління, віроломство, заколот, клятвопорушення, розкрадання майна, 26забуття подяки, осквернення душ, перетворення ст`атей, безчиння шлюбів, перелюбство і розпуста. 27Служіння ідолам, які недостойні найменування, є початок і причина, і кінець усякого зла, 28бо вони або, забавляючись, шаленіють, або провіщають неправду, або живуть беззаконно, або швидко порушують клятву. 29Надіючись на бездушних ідолів, вони не думають бути покараними за те, що несправедливо клянуться. 30Але за те й інше прийде на них осудження, і за те, що нечестиво думали про Бога, звертаючись до ідолів, і за те, що неправдиво клялися, підступно зневажаючи святе. 31Бо не сила тих, якими вони клянуться, але суд над тими, що грішать, завжди йде за злочином неправедних.

 

 

 

15 Глава

Але Ти, Бог наш, благий та істинний, довготерпеливий і управляєш усім милостиво. 2Якщо ми і згрішаємо, ми – Твої, що визнаємо владу Твою; але ми не будемо грішити, знаючи, що ми визнані Твоїми. 3Знати Тебе є повна праведність, і визнавати владу Твою – корінь безсмертя. 4Не зваблює нас лукавий людський винахід, ні марний труд художників – зображення, розмальовані різними фарбами, 5погляд на які збуджує у безумних похотіння і жагу до бездушного вигляду мертвого `образа. 6І ті, що роблять, і ті, хто має похіть, і хто шанує, є любителі зла, достойні таких надій. 7Гончар мне м’яку землю, старанно ліпить усякий сосуд на служіння нам; з однієї і тієї самої глини виробляє посуд, потрібний і для чистих діл і для нечистих – усе однаково; але яке для кожного з них вживання, суддя – той самий гончар. 8І суєтний трудівник з тієї самої глини ліпить суєтного бога, тоді як сам недавно народився із землі і скоро піде туди ж, звідки він узятий, і стягнеться з нього борг душі його. 9Але у нього турбота не про те, що він повинен багато трудитися, і не про те, що життя його коротке; але він змагається з художниками золотих і срібних виробів, і наслідує мідників, і ставить собі у славу те, що робить мерзоти. 10Серце його – попіл, і надія його мізерніша за землю, і життя його нікчемніше за бруд; 11бо він не пізнав Того, Хто сотворив його і вдунув у нього живу душу і вдихнув у нього дух життя. 12Вони вважають життя наше забавою і житіє прибутковою торгівлею, тому що говорять, що слід же звідкілясь здобувати прибуток, хоч би і зі зла. 13Утім, такий більше за всіх знає, що він грішить, роблячи із земляної речовини тлінні сосуди і статуї. 14Найбільше ж нерозумні з усіх і бідніші розумом за самих немовлят – вороги народу Твого, які пригноблюють його, 15тому що вони вважають богами усіх ідолів язичницьких, у яких нема ні очей для зору, ні ніздрів для втягування повітря, ні вух для слухання, ні пальців рук для дотику, і ноги яких нездатні для ходіння. 16Хоча людина зробила їх, і запозичений дух утворив їх, але ніякий чоловік не може створити бога, як він сам. 17Будучи смертним, він робить нечестивими руками мертве, тому він довершеніший за божества свої, бо він жив, а ті – ніколи. 18Притім вони шанують тварин найогидніших, які за безглуздістю порівняно гірші за усіх. 19Вони навіть некрасиві на вигляд, як інші тварини, щоб могли приваблювати до себе, але позбавлені і схвалення Божого і благословення Його.

 

 

 

16 Глава

Тому вони достойно були покарані через подібних тварин і терзали їх багато чудовиськ. 2Замість такого покарання Ти благодіяв народу Твоєму: задовольняючи примхи їх, Ти приготував їм для насичення незвичайну їжу – перепелів, 3щоб ті, мучимі голодом, через огидний вигляд насланих гадів, відмовлялися і від необхідного позиву до їжі, а ці, короткочасно потерпівши нестачу, спожили незвичайну їжу. 4Бо тих гнобителів повинна була осягнути невідворотна нестача, а цим тільки потрібно було показати, як мучилися вороги їхні. 5І тоді, коли спостигла їх жахлива лютість звірів і вони знищувалися укусами підступних зміїв, гнів Твій не продовжився до кінця. 6Але вони були збентежені на короткий час для напоумлення, отримавши знамення спасіння на спогад про заповідь закону Твого, 7бо той, хто навертався, зцілявся не тим, на що дивився, але Тобою, Спасителем усіх. 8І цим Ти показав ворогам нашим, що Ти – визволитель від усякого зла: 9бо їх убивало жаління сарани і мух, і не знайшлося зцілення для душі їх, тому що вони були достойні мучення від цих. 10А синів Твоїх не здолали і зуби отруйних зміїв, тому що милість Твоя прийшла на допомогу і зцілила їх. 11Хоч вони і були уражувані для нагадування їм про слова Твої, але скоро були і зцілювані, щоб, упавши у глибоке забуття того, не позбулися Твого благодіяння. 12Не трава і не пластир лікували їх, але Твоє, Господи, всецілюще слово. 13Ти маєш владу життя і смерти і опускаєш до врат пекла і підносиш. 14Людина зі злоби своєї убиває, але не може повернути духу, який відійшов, і не може прикликати взяту душу. 15А Твоєї руки неможливо уникнути, 16бо нечестиві, які зреклися пізнавати Тебе, покарані силою Твоєю, будучи переслідувані незвичайними дощами, градами і невідворотними бурями і знищувані вогнем. 17Але найдивнішим було те, що вогонь сильніше діяв у воді, яка усе гасить, бо самий світ є поборник за праведних. 18Іноді полум’я приборкувалося, щоб не спалити тварин, посланих на нечестивих, щоб вони, бачачи це, пізнали, що переслідуються судом Божим. 19А іноді і серед води палило сильніше за вогонь, щоб знищити творіння землі неправедної. 20Замість того народ Твій Ти годував їжею ангельською і послав їм, які не трудилися, з неба готовий хліб, що був приємним за смаком кожного. 21Бо властивість їжі Твоєї показувала Твою любов до дітей і на задоволення бажання того, хто споживав, змінювалася за смаком кожного. 22А сніг і лід витримували вогонь і не танули, щоб вони знали, що вогонь, який горить у граді і блищить у дощах, знищував плоди ворогів. 23Але той самий вогонь, щоб наситилися праведні, втрачав свою силу. 24Бо творіння, слугуючи Тобі, Творцю, спрямовується для покарання нечестивих і вщухає для благодіяння віруючим у Тебе. 25Тому і тоді воно (творіння), змінюючись в усьому, підкорювалося Твоїй благодаті, яка годує усіх, за бажанням нужденних, 26щоб сини Твої, яких Ти, Господи, полюбив, пізнали, що не види плодів годують людину, але слово Твоє зберігає віруючих у Тебе. 27Бо те, що не пошкоджувалося вогнем, будучи зігріте слабким сонячним променем, одразу ж розтавало, 28щоб було відомо, що треба попереджати сонце подякою Тобі і звертатися до Тебе на схід світла. 29Бо надія невдячного розтане, як зимовий іній, і виллється, як негідна вода.

 

 

 

17 Глава

Великі і незбагненні суди Твої, тому ненавчені душі впали в оману. 2Бо беззаконні, які задумали гнітити святий народ, в’язні темряви і полонені довгої ночі, зачинившись у домах, ховалися від вічного Промислу. 3Думаючи сховатися у таємних гріхах, вони, під темним покровом забуття, розсіялися, сильно лякані і бентежені примарами, 4бо і найпотаємніше місце, яке ховало їх, не спасало їх від страху, але страшні звуки навколо їх приводили їх у занепокоєння, і з’являлися люті чудовиська зі страшними лицями. 5І ніяка сила вогню не могла озорити, ні яскравий блиск зірок не міг осяяти цю похмуру ніч. 6Являлися їм тільки багаття, які горіли самі собою, повні жаху, і вони, боячись невидимого – примари, уявляли собі видиме ще гіршим. 7Упали зваби чарівного мистецтва, і вихваляння мудрістю було піддане осміянню, 8бо ті, які обіцяли відігнати від страдницької душі жахи і страхи, самі страждали на ганебну боязнь. 9І хоч ніякі страхіття не турбували їх, але, переслідувані бродіннями отруйних звірів і свистами плазунів, вони зникали від страху, боячись глянути навіть на повітря, від якого нікуди не можна втекти, 10бо нечестя, засуджуване власним свідченням, – боязке і, преслідуване совістю, завжди придумує жахи. 11Страх є не що інше, як позбавлення допомоги від розуму. 12Чим менше надії всередині, тим більше уявляється невідомість причини, що породжує муки. 13І вони у цю істинно нестерпну ніч, що прийшла з глибин нестерпного пекла, приготувавшись заснути звичайним сном, 14то були тривожимі страшними примарами, то розслаблювані душевним смутком, бо находив на них раптовий і неочікуваний страх. 15Отже, де хто тоді був захоплений, ставав полоненим, і його ув’язнювали у цю темницю без оков. 16Чи був то хлібороб або пастух, або той, хто займався працею в пустелі, усякий, будучи захопленим, підлягав цій неминучій долі; 17бо усі були зв’язані одними нерозв’язними путами темряви. Чи вітер, що свистить, чи милозвучний голос птахів серед густих гілок, чи сила швидкоплинної води, чи сильний тріск падаючого каміння; 18чи невидиме бігання скакаючих тварин, чи голос ревучих диких звірів, чи луна, що віддається з гірських ущелин, усе це, жахаючи їх, повергало у розслаблення. 19Бо весь світ був освітлюваний ясним світлом і займався безперешкодно ділами; 20а над ними одними була розпростерта важка ніч, образ темряви, що уміла колись обійняти їх; але самі для себе вони були обтяжливішими за темряву.

 

 

 

18 Глава

А для святих Твоїх було найбільше світло. І ті, чуючи голос їх, а образу не бачачи, називали їх блаженними, тому що вони не страждали. 2А за те, що, бувши раніше скривдженими ними, не мстилися їм, дякували і просили прощення в тому, що змушували переносити їх. 3Замість того, Ти дав їм дороговказ на незнайомому шляху – вогнесвітлий стовп, а для благополучного подорожування – нешкідливе сонце. 4Бо ті достойні були позбавлення світла й ув’язнення у темряві, тому що тримали в ув’язненні синів Твоїх, через яких мало бути дане світу нетлінне світло закону. 5Коли визначили вони побити дітей святих, хоч одного сина, покинутого, і спасли, у покарання за те Ти забрав безліч їхніх дітей і самих усіх погубив у великій воді. 6Та ніч була провіщена батькам нашим, щоб вони, твердо знаючи обітування, яким вірили, були благосердими. 7І народ Твій очікував як спасіння праведних, так і загибелі ворогів, 8бо, чим Ти карав ворогів, тим самим звеличував нас, яких Ти прикликав. 9Святі діти праведних таємно звершували жертвоприношення й однодумно постановили божественним законом, щоб святі однаково брали участь у тих самих благах і небезпеках, коли батьки уже співали хвали. 10З супротивної ж сторони лунав безладний крик ворогів, і розносилося жалібне волання над дітьми, яких оплакували. 11Однаковим судом був покараний раб із господарем, і простолюдин терпів одне і те саме з царем: 12усі взагалі мали безліч мерців, померлих одинаковою смертю; і живих не вистачало для поховання, тому що в одну мить знищено було усе найдорожче їхнє покоління. 13І хто не вірив нічому заради чаклунства, під час знищення первістків, визнали, що цей народ є син Божий, 14бо, коли усе оточувала тиха безмовність, і ніч у своєму плині досягла середини, 15зійшло з небес від царствених престолів на середину погибельної землі всемогутнє слово Твоє, як грізний воїн. 16Воно несло гострий меч – незмінне Твоє повеління і, ставши, наповнило усе смертю: воно торкалося неба і ходило по землі. 17Тоді раптово сильно стривожили їх мрії сновидінь, і приступили несподівані жахи; 18і будучи уражуваним – один там, інший тут, напівмертвий повідомляв причину, з якої він помирав: 19бо сновидіння, які стривожили їх, попередньо показали їм це, щоб вони не загинули, не знаючи того, за що терплять зло. 20Хоч спокушення смерти торкнулося і праведних, і багато їх загинуло у пустелі, але недовго тривав цей гнів, 21бо непорочний муж поспішив захистити їх; принісши зброю свого служіння, молитву й умилостивлення кадильне, він протистав гніву і поклав кінець біді, показавши тим, що він служитель Твій. 22Він переміг знищувача не силою тілесною і не дією зброї, але словом підкорив того, хто карав, згадавши клятви і завіти батьків. 23Бо коли вже купами лежали мертві одні на одних, він, ставши всередині, зупинив гнів і перепинив йому путь до живих. 24На подирі його був цілий світ, і славні імена батьків були вирізані на каменях у чотири ряди, і велич Твоя – на діадимі голови його. 25Цьому поступився винищувач, і цього убоявся, тому що достатньо було одного цього випробування гнівного.

 

 

 

19 Глава

А над нечестивими до кінця тяжів немилостивий гнів, бо Він передбачав і майбутні їхні діла, 2що вони, дозволивши їм вирушити і з поспішністю виславши їх, розкаються і поженуться за ними, 3бо, ще маючи у руках печалі і ридаючи над гробами мертвих, вони задумали інший безумний помисел, і тих, кого з благанням висилали, переслідували, як утікачів. 4Тягла ж їх до того кінця доля, якої вони були гідні, і вона навела забуття на те, що трапилося, щоб вони поповнили покарання, якого не вистачало до їхніх мук, 5і щоб народ Твій звершив славну подорож, а вони знайшли собі надзвичайну смерть. 6Бо все творіння знову з висоти перетворилося у своїй природі, підкорюючись особливим повелінням, щоб сини Твої збереглися неушкодженими. 7З’явилася хмара, яка осіняла стан, а де стояла колись вода, показалася суха земля, із Червоного моря – безперешкодна путь, і з бурхливої безодні – зелена долина. 8Покриті Твоєю рукою, вони пройшли по ній усім народом, бачачи дивні чудеса. 9Вони паслися, як коні, і грали, як агнці, прославляючи Тебе, Господи, Визволителя їх, 10бо вони ще пам’ятали про те, що трапилося під час перебування їх там, як земля замість народження інших тварин породила скнипів, і ріка замість риб вивергла безліч жаб. 11А опісля вони побачили і новий рід птахів, коли, захопившись побажанням, просили приємної їжі, 12бо на утіху їм налетіли з моря перепели, а грішних спіткали покарання не без знамень, які були силою блискавок. Вони справедливо страждали за свою злобу, 13бо вони дуже сильну відчували ненависть до чужоземців: інші не приймали незнайомих подорожніх, а ці поневолювали благодійних прибульців. 14І мало цього, але ще буде суд на них за те, що ті вороже приймали чужих, 15а ці, з радістю прийнявши тих, які потім уже користувалися однаковими правами, стали пригнічувати жахливими роботами. 16Тому вони уражені були сліпотою, як ті колись біля дверей праведника, коли, будучи обійняті густою темрявою, шукали кожен входу в його двері. 17Самі стихії змінилися, як в арфі звуки змінюють свій характер, завжди залишаючись тими ж звуками; це можна побачити через старанне спостереження того, що було. 18Бо земні тварини перемінялися на водяних, а ті, що плавали у водах, виходили на землю. 19Вогонь у воді утримував свою силу, а вода втрачала свою властивість гасити; 20полум’я, навпаки, не шкодило тілам тварин, що бродять і легко руйнуються, і не танув легкотанучий сніговидний рід небесної їжі. 21Так, Господи, Ти в усьому звеличив і прославив народ Твій, і не залишав його, але повсякчас і на всякому місці перебував з ним.