КНИГА ЕСФИРІ

У другий рік царювання Артаксеркса великого, у перший день місяця Нісана, бачив сон Мардохей, син Іаїрів, Семеїв, Кисеїв, з коліна Веніамінового, юдеянин, що жив у місті Сузах, муж великий, який служив при царському палаці. Він був із полонених, яких Навуходоносор, цар Вавилонський, взяв у полон з Єрусалима з Ієхонією, царем Юдейським. Сон же його такий: ось жахливий шум, грім і землетрус і сум’яття на землі; і ось, вийшли два великих змії, готові битися один з одним; і великим було виття їх, і після виття їх усі народи приготувалися до війни, щоб уразити народ праведних; і ось – день темряви і мороку, скорбота і гноблення, страждання і сум’яття велике на землі; і збентежився весь народ праведних, побоюючись біди собі, й приготувалися вони до загибелі і стали взивати до Господа; від крику їхнього з’явилася, ніби від малого джерела, велика ріка з великою водою; і засяяло світло і сонце, і піднеслися смиренні і знищили марнославних. – Мардохей, пробудившись після цього сновидіння, яке зображало, щ`о Бог хотів зробити, тримав цей сон у серці і бажав зрозуміти його у всіх частинах його, до ночі. І перебував Мардохей у палаці разом з Гавафою і Фаррою, двома царськими євнухами, які оберігали палац, і почув розмови їхні і розвідав наміри їхні і дізнався, що вони готуються накласти руки на царя Артаксеркса, і доніс про них царю; а цар катував цих двох євнухів, і, коли вони зізналися, були страчені. Цар записав цю подію в пам’яті, і Мардохей записав цю подію. І наказав цар Мардохею служити в палаці і дав йому подарунки за це. При царі ж був тоді вельможний Аман, син Амадафів, вугеянин, і намагався він заподіяти зло Мардохею і народу його за двох євнухів царських.

1І було [після цього] у дні Артаксеркса, – цей Артаксеркс царював над ста двадцятьма сімома областями від Індії і до Ефіопії, – 2у той час, як цар Артаксеркс сів на царський престіл свій, що в Сузах, місті престольному, 3у третій рік свого царювання він зробив бенкет для всіх князів своїх і для службовців при ньому, для головних начальників війська перського і мідійського і для правителів областей своїх, 4показуючи велике багатство царства свого і особливий блиск величі своєї протягом багатьох днів, ста вісімдесяти днів. 5Після закінчення цих днів, зробив цар для народу свого, який знаходився у престольному місті Сузах, від великого до малого, бенкет семиденний у садовому дворі царського дому. 6Білі, бавовняні, і яхонтового кольору вовняні тканини, прикріплені висонними і пурпуровими шнурами, висіли на срібних кільцях і мармурових стовпах. 7Золоті і срібні ложа були на помості, вистеленому каменями зеленого кольору і мармуром, і перламутром, і каменями чорного кольору. 8Напої подавалися у золотих сосудах і сосудах різноманітних, ціною в тридцять тисяч талантів; і вина царського було безліч, за багатством царя. Пиття йшло чинно, ніхто не примушував, тому що цар дав такий наказ усім управителям у його домі, щоб робили з волі кожного. 9І цариця Астинь зробила також бенкет для жінок у царському домі царя Артаксеркса. 10У сьомий день, коли розвеселилося серце царя від вина, він сказав Мегуману, Бизфі, Харбоні, Бигфі й Авагфі, Зефару і Каркасу – семи євнухам, які прислуговували перед лицем царя Артаксеркса, 11щоб вони привели царицю Астинь перед лице царя у вінці царському для того, щоб показати народам і князям красу її; тому що вона була дуже красива. 12Але цариця Астинь не захотіла прийти за наказом царя, оголошеним через євнухів. 13І розгнівався цар сильно, і лють його запалала в ньому. І сказав цар мудрецям, які знають минулі часи, – бо справи царя робилися перед усіма, хто знає закон і прав`а, – 14наближеними ж до нього тоді були: Каршена, Шефар, Адмафа, Фарсис, Мерес, Марсена, Мемухан – сім князів перських і мідійських, які могли бачити лице царя і сиділи першими в царстві: 15як учинити за законом з царицею Астинь за те, що вона не зробила за словом царя Артаксеркса, оголошеним через євнухів? 16І сказав Мемухан перед лицем царя і князів: не перед царем одним винна цариця Астинь, а перед усіма князями і перед усіма народами, які по всіх областях царя Артаксеркса; 17тому що вчинок цариці дійде до всіх дружин, і вони будуть зневажати чоловіків своїх і говорити: цар Артаксеркс повелів привести царицю Астинь перед лице своє, а вона не пішла. 18Тепер княгині перські і мідійські, які почують про вчинок цариці, будуть те саме говорити всім князям царя; і зневаги і засмучення буде достатньо. 19Якщо благоугодно царю, нехай вийде від нього царська постанова і впишеться у закони перські та мідійські і не скасовується, про те, що Астинь не буде входити перед лице царя Артаксеркса, а царське достоїнство її цар передасть іншій, яка краща за неї. 20Коли почують про цю постанову царя, яка розійдеться по всьому царству його, яке воно не велике, тоді всі дружини будуть шанувати чоловіків своїх, від великого до малого. 21І вгодне було слово це в очах царя і князів; і зробив цар за словом Мемухана. 22І послав у всі області царя листи, написані у кожну область письменами її і до кожного народу мовою його, щоб усякий чоловік був господарем у домі своєму, і щоб це було оголошено кожному його природною мовою.

 

 

 

2 Глава

Після цього, коли затих гнів царя Артаксеркса, він згадав про Астинь і про те, що вона зробила, і що було визначено про неї. 2І сказали слуги царя, які служили при ньому: нехай би пошукали царю молодих красивих дівчат, 3і нехай би призначив цар спостерігачів у всіх областях свого царства, щоб зібрали усіх молодих дівчат, красивих на вигляд, у престольне місто Сузи, у дім дружин під нагляд Гегая, царського євнуха, сторожа дружин, і нехай би видавали їм притирання [та інше, що потрібно]; 4і дівчина, яка сподобається очам царя, нехай буде царицею замість Астинь. І вгодне було слово це в очах царя, і він так і зробив.

5Був у Сузах, місті престольному, один юдеянин, ім’я його Мардохей, син Іаїра, син Семея, син Киса, з коліна Веніамінового. 6Він був переселений з Єрусалима разом із полоненими, виведеними з Ієхонією, царем Юдейським, яких переселив Навуходоносор, цар Вавилонський. 7І був він вихователем Гадасси, – вона ж Есфир, – дочки дядька його, тому що не було у неї ні батька, ні матері. Дівчина ця була красива станом і гарна лицем. І після смерти батька її і матері її, Мардохей узяв її до себе замість дочки.

8Коли оголошене було повеління царя й указ його, і коли зібрано було багато дів у престольне місто Сузи під нагляд Гегая, тоді взята була й Есфир у царський дім під нагляд Гегая, стража дружин. 9І сподобалася ця дівчина очам його і здобула у нього благовоління, і він поспішив видати їй притирання і все, призначене для неї, і приставити до неї сім дів, гідних бути при ній, з дому царського, і перемістив її і дівчат її у краще відділення жіночого дому. 10Не сказала Есфир ні про народ свій, ні про рідню свою, тому що Мардохей дав їй наказ, щоб вона не говорила про це. 11І кожного дня Мардохей приходив до двору жіночого дому, щоб довідуватися про здоров’я Есфирі і про те, що робиться з нею.

12Коли наставав час кожній дівчині входити до царя Артаксеркса, після того, як протягом дванадцяти місяців виконано було над нею все, визначене жінкам, – тому що стільки часу тривали дні притирання їх: шість місяців м`ировою оливою і шість місяців пахощами та іншими притираннями жіночими, – 13тоді дівчина входила до царя. Чого б вона не вимагала, їй давали все для виходу з жіночого дому у дім царя. 14Увечері вона входила і вранці поверталася в інший жіночий дім під нагляд Шаазгаза, царського євнуха, стража наложниць; і вже не входила до царя, хіба тільки цар побажав би її, і вона прикликалася б на ім’я.

15Коли прийшов час Есфирі, дочки Аминадава, дядька Мардохея, який узяв її до себе замість дочки,– йти до царя, тоді вона не просила нічого, крім того, про що сказав їй Гегай, євнух царський, страж дружин. І здобула Есфир прихильність до себе в очах усіх, хто бачив її. 16І взята була Есфир до царя Артаксеркса, у царський дім його, в десятому місяці, тобто в місяці Тебефі, у сьомий рік його царювання. 17 І полюбив цар Есфир більше за всіх дружин, і вона здобула його благовоління і прихильність більше за всіх дів; і він поклав царський вінець на голову її і зробив її царицею замість Астині. 18 І зробив цар великий бенкет для всіх князів своїх і для службовців при ньому, – бенкет заради Есфирі, і зробив пільги областям і роздав дарунки з царською щедрістю. 19 І коли вдруге зібрані були дівчата, і Мардохей сидів біля воріт царських, 20 Есфир усе ще не говорила про рідню свою і про народ свій, як наказав їй Мардохей; а слово Мардохея Есфир виконувала і тепер так само, як тоді, коли була у нього на вихованні. 21 У цей час, коли Мардохей сидів біля воріт царських, два царських євнухи, Гавафа і Фарра, які оберігали поріг, озлобилися [за те, що перевагу одержав Мардохей], і замислили накласти руку на царя Артаксеркса. 22 Довідавшись про це, Мардохей повідомив царицю Есфир, а Есфир сказала цареві від імені Мардохея. 23 Справа була досліджена і знайдена вірною, і їх обох повісили на дереві. І було вписано про благодіяння Мардохея в книгу денних записів царя.

 

 

 

3 Глава

Після цього звеличив цар Артаксеркс Амана, сина Амадафа, вугеянина, і підніс його, і поставив сідалище його вище за усіх князів, які були у нього; 2і усі службовці при царі, які були біля царських воріт, кланялися і падали ниць перед Аманом, бо так наказав цар. А Мардохей не кланявся і не падав ниць. 3І говорили службовці царя, які біля царських воріт, Мардохею: навіщо ти переступаєш повеління царське? 4І оскільки вони говорили йому щодня, а він не слухав їх, то вони донесли Аману, щоб подивитися, чи устоїть у слові своєму Мардохей, бо він повідомив їх, що він юдеянин.

5І коли побачив Аман, що Мардохей не кланяється і не падає ниць перед ним, то сповнився гніву Аман. 6І здалося йому незначним накласти руку тільки на одного Мардохея; але оскільки сказали йому, з якого народу Мардохей, то задумав Аман знищити всіх юдеїв, які були в усьому царстві Артаксеркса, як народ Мардохеїв. 7[І зробив раду] у перший місяць, який є місяць Нисан, у дванадцятий рік царя Артаксеркса, і кидали пур, тобто жереб, перед лицем Амана з дня у день і з місяця у місяць, [щоб в один день погубити народ Мардохеїв, і упав жереб] на дванадцятий місяць, тобто на місяць Адар. 8І сказав Аман царю Артаксерксу: є один народ, розкиданий і розсіяний між народами по всіх областях царства твого; і закони їх відмінні від законів усіх народів, і законів царя вони не виконують; і царю не слід так залишати їх. 9Якщо царю благоугодно, то нехай буде приписано знищити їх, і десять тисяч талантів срібла я відважу на руки приставників, щоб внести у скарбницю царську. 10Тоді зняв цар перстень свій з руки своєї і віддав його Аману, синові Амадафа, вугеянину, щоб скріпити указ проти юдеїв. 11І сказав цар Аману: віддаю тобі це срібло і народ; зроби з ним, як тобі завгодно.

12І покликані були писарі царські у перший місяць, у тринадцятий день його, і написано було, як наказав Аман, до сатрапів царських і до начальників над кожною областю [від області Індійської до Ефіопії, над ста двадцятьма сімома областями], і до князів кожного народу, у кожну область письменами її і до кожного народу його мовою: усе було написано від імені царя Артаксеркса і скріплено царським перснем. 13І послані були листи через гінців в усі області царя, щоб убити, погубити і знищити всіх юдеїв, малих і старих, дітей і жінок в один день, у тринадцятий день дванадцятого місяця, тобто місяця Адара, і майно їхнє розграбувати. [Ось список з цього листа: великий цар Артаксеркс начальникам від Індії до Ефіопії над ста двадцятьма сімома областями і підлеглим їм намісникам. Царюючи над багатьма народами і володіючи всією вселенною, я хотів, не підносячись гордістю влади, але керуючи завжди лагідно і тихо, зробити життя підданих постійно спокійним і, дотримуючи царство своє мирним і легкопрохідним до країв його, відновити бажаний для усіх людей мир. Коли ж я запитав радників, яким би способом привести це до виконання, то відомий у нас своєю мудрістю і який користується незмінним благоволінням, і довів тверду вірність і отримав другу шану після царя, Аман пояснив нам, що серед усіх племен вселенної замішався один ворожий народ, за законами своїми противний усякому народу, який постійно зневажає царські повеління, щоб не благовлаштовувалося бездоганно здійснюване нами соуправління. Отже, дізнавшись, що один тільки цей народ завжди противиться усякій людині, веде спосіб життя, чужий законам, і, противлячись нашим діям, звершує найбільші злодіяння, щоб царство наше не досягло добробуту, ми повеліли зазначених вам у грамотах Амана, поставленого над справами і другого батька нашого, усіх із дружинами і дітьми цілком знищити ворожими мечами, без усякого жалю і пощади, у тринадцятий день дванадцятого місяця Адара цього року, щоб ці і раніше і тепер ворожі люди, будучи в один день насильно скинуті у пекло, не перешкоджали нам у майбутній час провадити життя мирне і спокійне до кінця.] 14Список з указу послати в кожну область як закон, що оголошується для всіх народів, щоб вони були готові до того дня. 15Гінці вирушили швидко з царським повелінням. Оголошений був указ і в Сузах, престольному місті; і цар і Аман сиділи і пили, а місто Сузи було у сум’ятті.

 

 

 

4 Глава

Коли Мардохей дізнався про все, що робилося, роздер одяг свій і надяг на себе веретище і посипав попіл, і вийшов на середину міста і взивав із воланням великим і гірким: [знищується народ ні в чому не винний!] 2І дійшов до царських воріт [і зупинився,] тому що не можна було входити в царські ворота у веретищі [і з попелом]. 3Також і в усякій області і місці, куди тільки доходило повеління царя й указ його, було велике нарікання серед юдеїв, і піст, і плач, і волання; веретище і попіл служили постіллю для багатьох.

4І прийшли служниці Есфирі та євнухи її і розповіли їй, і сильно стривожилася цариця. І послала одяг, щоб Мардохей надяг його і зняв з себе веретище своє. Але він не прийняв. 5Тоді покликала Есфир Гафаха, одного з євнухів царя, якого він приставив до неї, і послала його до Мардохея довідатися: що це і від чого це? 6І пішов Гафах до Мардохея на міську площу, що перед царськими воротами. 7І розповів йому Мардохей про усе, що з ним трапилося, і про визначене число срібла, яке обіцяв Аман відважити у скарбницю царську за юдеїв, щоб знищити їх; 8і вручив йому список з указу, оприлюдненого в Сузах, про знищення їх, щоб показати Есфирі і дати їй знати про все; притім наказав їй, щоб вона пішла до царя і благала його про помилування і просила його за народ свій, [згадавши дні смирення свого, коли вона виховувалася під рукою моєю, тому що Аман, другий після царя, засудив нас на смерть, і щоб воззвала до Господа і сказала про нас царю, нехай визволить нас від смерти]. 9І прийшов Гафах і переказав Есфирі слова Мардохея. 10І сказала Есфир Гафаху і послала його сказати Мардохею: 11усі службовці при царі і народи в областях царських знають, що всякому, і чоловіку і жінці, хто увійде до царя у внутрішній двір, не будучи покликаним, один суд – смерть; тільки той, до кого простягне цар свій золотий скіпетр, залишиться живий. А мене не кличе цар ось уже тридцять днів. 12І переказали Мардохею слова Есфирі. 13І сказав Мардохей у відповідь Есфирі: не думай, що ти одна з усіх юдеїв врятуєшся у домі царському. 14Якщо ти промовчиш у цей час, то свобода і визволення прийде для юдеїв з іншого місця, а ти і дім батька твого загинете. І хто знає, чи не для такого часу ти і досягла достоїнства царського? 15І сказала Есфир у відповідь Мардохею: 16піди, збери всіх юдеїв, які знаходяться у Сузах, і постіться заради мене, і не їжте і не пийте три дні, ні вдень, ні вночі, і я зі служницями моїми буду також поститися і потім піду до царя, хоча це проти закону, і якщо загинути – загину.

17І пішов Мардохей і зробив, як наказала йому Есфир. [І молився він Господу, згадуючи всі діла Господні, і говорив: Господи, Господи, Царю, Вседержителю! Все у Твоїй владі, і немає того, хто противився б Тобі, коли Ти захочеш спасти Ізраїля; Ти створив небо і землю і усе дивне у піднебесній; Ти – Господь усіх, і немає такого, хто противився б Тобі, Господу. Ти знаєш усе; Ти знаєш, Господи, що не для образи і не з гордощів і не з марнославства я робив це, що не поклонявся марнославному Аману, бо я охоче став би цілувати сліди ніг його для спасіння Ізраїля; але я робив це для того, щоб не віддавати слави людині вище слави Божої і не поклонятися нікому, крім Тебе, Господа мого, і я не стану робити цього з гордости. І нині, Господи Боже, Царю, Боже Авраамів, пощади народ Твій; бо замишляють нам загибель і хочуть знищити одвічне насліддя Твоє; не знехтуй надбання Твого, яке Ти визволив для Себе з землі Єгипетської; почуй молитву мою й змилосердься над насліддям Твоїм і зміни нарікання наше на радість, щоб ми, живучи, оспівували ім’я Твоє, Господи, і не погуби вуст, які прославляють Тебе, Господи. І всі ізраїльтяни взивали всіма силами своїми, тому що смерть їхня була перед очима їхніми. І цариця Есфир прибігла до Господа, обійнята смертним горем, і, знявши одяг слави своєї, одягнулася в одяг скорботи і нарікання, і, замість багатокоштовних мастей, попелом і порохом посипала голову свою, і дуже виснажила тіло своє, і всяке місце, що прикрашається у веселощах її, покрила розпущеним волоссям своїм, і молилася Господу Богу Ізраїлевому, говорячи: Господи мій! Ти один Цар наш; допоможи мені, самотній, що не маю помічника, крім Тебе; бо біда моя біля мене. Я чула, Господи, від батька мого, у рідному коліні моєму, що Ти, Господи, обрав Собі Ізраїля з усіх народів і батьків наших з усіх предків їх у насліддя вічне, і зробив для них те, про що говорив їм. І нині ми згрішили перед Тобою, і Ти віддав нас у руки ворогів наших за те, що ми славили богів їхніх: праведний Ти, Господи! А нині вони не задовольнилися гірким рабством нашим, але поклали руки свої в руки ідолів своїх, щоб відкинути заповідь уст Твоїх, і знищити насліддя Твоє, і закрити вуста тих, що оспівують Тебе, і погасити славу храму Твого і жертовника Твого, і відкрити вуста народів для прославляння марних богів, і царю плотському величатися повік. Не віддай, Господи, скіпетра Твого богам неіснуючим, і нехай не радіють падінню нашому, але оберни задум їх на них самих: наклепника проти нас віддай на ганьбу. Пом’яни, Господи, яви Себе нам у час скорботи нашої і дай мені мужність. Царю богів і Владико усякого начальства! даруй устам моїм слово благоприємне перед цим левом і наповни серце його ненавистю до того, хто переслідує нас, на загибель йому й однодумцям його; нас же визволи рукою Твоєю і допоможи мені, самотній, що не маю помічника, крім Тебе, Господи. Ти маєш відання всього і знаєш, що я ненавиджу славу беззаконних і гребую постіллю необрізаних і всякого іноплемінника; Ти знаєш необхідність мою, що я гребую знаком гордости моєї, який буває на голові моїй у дні появи моєї, гребую ним, як одягом, оскверненим кров’ю, і не ношу його у дні самотности моєї. І не споживала раба Твоя від трапези Амана і не дорожила бенкетом царським, і не пила вина ідоложертовного, і не веселилася раба Твоя з дня переміни долі моєї донині, крім як щодо Тебе, Господи Боже Авраамів. Боже, що маєш силу над усіма! почуй голос безнадійних, і спаси нас від руки зловмисників, і визволи мене від страху мого.]

 

 

 

5 Глава

 

На третій день Есфир [припинивши молитися, зняла одяг нарікання і] одяглася по-царськи, [і зробившись прекрасною, закликаючи всевидця Бога і Спасителя, узяла двох служниць, і на одну спиралася, ніби віддавшись насолоді, а друга йшла за нею, підтримуючи одіяння її. Вона була прекрасна в квітучості краси своєї, і лице її радісне, ніби сповнене любов’ю, але серце її було стиснуте страхом]. І стала вона на внутрішньому дворі царського дому, перед домом царя; цар же сидів тоді на царському престолі своєму, в царському домі, прямо навпроти входу у дім, [убраний в усі одіяння величі своєї, увесь у золоті і коштовних каменях, і був дуже страшний]. Коли цар побачив царицю Есфир, яка стоїть надворі, вона знайшла милість в очах його. [Звернувши лице своє, що полум’яніло славою, він глянув із сильним гнівом; і цариця впала духом і змінилася у лиці своєму від ослаблення і схилилася на голову служниці, яка супроводжувала її. І змінив Бог дух царя на лагідність, і поспішно встав він із престолу свого і прийняв її в обійми свої, поки вона не отямилася. Потім він утішив її ласкавими словами, сказавши їй: що тобі, Есфир? Я – брат твій; підбадьорься, не помреш, тому що наше володарювання спільне; підійди.] 2І простягнув цар до Есфирі золотий скіпетр, що був у руці його, і підійшла Есфир і торкнулася кінця скіпетра, [і поклав цар скіпетр на шию її і поцілував її і сказав: говори мені. І сказала вона: я бачила в тобі, господарю, ніби ангела Божого, і збентежилося серце моє від страху перед славою твоєю, бо дивний ти, господарю, і лице твоє сповнене благодаті. – Але під час бесіди вона впала від ослаблення; і цар збентежився, і всі слуги його втішали її]. 3І сказав їй цар: що тобі, царице Есфир, і яке прохання твоє? Навіть до половини царства дам тобі. 4І сказала Есфир: [нині в мене день святковий;] якщо царю благоугодно, нехай прийде цар з Аманом сьогодні на бенкет, який я приготувала йому. 5І сказав цар: сходіть швидше за Аманом, щоб зробити за словом Есфирі. І прийшов цар з Аманом на бенкет, який приготувала Есфир. 6І сказав цар Есфирі під час пиття вина: яке бажання твоє? воно буде задоволене; і яке прохання твоє? хоча б до половини царства, воно буде виконане. 7І відповіла Есфир, і сказала: ось моє бажання і моє прохання: 8якщо я знайшла благовоління в очах царя, і якщо царю благоугодно задовольнити бажання моє і виконати прохання моє, те нехай цар з Аманом прийде [ще завтра] на бенкет, який я приготую для них, і завтра я виконаю слово царя. 9І вийшов Аман у той день веселий і добродушний. Але коли побачив Аман Мардохея біля воріт царських, і той не встав і з місця не рушив перед ним, тоді наповнився Аман гнівом на Мардохея. 10Однак же стримався Аман. А коли прийшов у дім свій, то послав покликати друзів своїх і Зереш, дружину свою. 11І розповів їм Аман про велике багатство своє і про численних синів своїх і про все те, як звеличив його цар і як підніс його над князями і слугами царськими. 12І сказав Аман: та й цариця Есфир нікого не покликала з царем на бенкет, який вона приготувала, крім мене; так і на завтра я покликаний до неї з царем. 13Але всього цього не достатньо для мене, доки я бачу Мардохея юдеянина, що сидить біля воріт царських. 14І сказала йому Зереш, дружина його, і всі друзі його: нехай приготують дерево висотою в п’ятдесят ліктів, і вранці скажи цареві, щоб повісили Мардохея на ньому, і тоді весело йди на бенкет з царем. І сподобалося це слово Аману, і він приготував дерево.

 

 

 

6 Глава

У ту ніч Господь забрав сон у царя, і він звелів [слузі] принести пам’ятну книгу денних записів; і читали їх перед царем, 2і знайдено було записане там, як доніс Мардохей на Гавафу і Фарру, двох євнухів царських, що оберігали поріг, які замишляли накласти руку на царя Артаксеркса. 3І сказав цар: яка дана пошана і відзнака за це Мардохею? І сказали слуги царя, які служили при ньому: нічого не зроблено йому. 4[Коли цар розпитував про благодіяння Мардохея, прийшов на двір Аман,] і сказав цар: хто надворі? Аман же прийшов тоді на зовнішній двір царського дому поговорити з царем, щоб повісили Мардохея на дереві, яке він приготував для нього. 5І сказали слуги царю: ось, Аман стоїть надворі. І сказав цар: нехай увійде. 6І ввійшов Аман. І сказав йому цар: що зробити б тому чоловікові, якого цар хоче відзначити пошаною? Аман подумав у серці своєму: кому іншому захоче цар зробити пошану, крім мене? 7І сказав Аман царю: тому чоловікові, якого цар хоче відзначити пошаною, 8нехай принесуть одіяння царське, в яке одягається цар, і приведуть коня, на якому їздить цар, покладуть царський вінець на голову його, 9і нехай подадуть одіяння і коня в руки одному з перших князів царських, – і одягнуть того чоловіка, якого цар хоче відзначити пошаною, і виведуть його на коні на міську площу, і проголосять перед ним: так робиться тому чоловікові, якого цар хоче відзначити пошаною! 10І сказав цар Аману: [добре ти сказав;] негайно ж візьми одіяння і коня, як ти сказав, і зроби це Мардохею юдеянину, який сидить біля царських воріт; нічого не опусти з усього, що ти говорив. 11І взяв Аман одіяння і коня і одягнув Мардохея, і вивів його на коні на міську площу і проголосив перед ним: так робиться тому чоловікові, якого цар хоче відзначити пошаною! 12І повернувся Мардохей до царських воріт. Аман же поспішив у дім свій, сумний і закривши голову. 13І переказав Аман Зереші, дружині своїй, і всім друзям своїм усе, що трапилося з ним. І сказали йому мудреці його і Зереш, дружина його: якщо з племені юдеїв Мардохей, через якого ти почав падати, то не пересилиш його, а, напевно, впадеш перед ним, [тому що з ним Бог живий]. 14Вони ще розмовляли з ним, як прийшли євнухи царя і стали підганяти Амана йти на бенкет, який приготувала Есфир.

 

 

7 Глава

І прийшов цар з Аманом бенкетувати в Есфирі цариці. 2І сказав цар Есфирі також і в цей другий день під час бенкету: яке бажання твоє, царице Есфир? воно буде задоволене; і яке прохання твоє? хоча б до половини царства, воно буде виконане. 3І відповіла цариця Есфир і сказала: якщо я знайшла благовоління в очах твоїх, царю, і якщо царю благоугодно, то нехай будуть даровані мені життя моє, за бажанням моїм, і народ мій, на прохання моє! 4Бо продані ми, я і народ мій, на знищення, вбивство і загибель. Якби ми продані були у раби і рабині, я мовчала б, хоча ворог не винагородив би збитку царя. 5І відповів цар Артаксеркс і сказав цариці Есфирі: хто це такий, і де той, який наважився у серці своєму зробити так? 6І сказала Есфир: ворог і супротивник – цей злобний Аман! І Аман затремтів перед царем і царицею. 7І цар встав у гніві своєму з бенкету і пішов у сад при палаці; Аман же залишився благати за життя своє царицю Есфир, бо бачив, що визначена йому зла доля від царя. 8Коли цар повернувся із саду при палаці у дім бенкету, Аман припадав до ложа, на якому знаходилася Есфир. І сказав цар: навіть і ґвалтувати царицю хоче в домі у мене! Слово вийшло з уст царя, – і накрили лице Аману. 9І сказав Харбона, один з євнухів при царі: ось і дерево, яке приготував Аман для Мардохея, який говорив добре для царя, стоїть біля дому Амана, висотою у п’ятдесят ліктів. І сказав цар: повісьте його на ньому. 10І повісили Амана на дереві, яке він приготував для Мардохея. І гнів царя втих.

 

 

 

 

8 Глава

У той день цар Артаксеркс віддав цариці Есфирі дім Амана, ворога юдеїв; а Мардохей увійшов перед лице царя, тому що Есфир оголосила, хто він для неї. 2І зняв цар перстень свій, який він відібрав у Амана, і передав його Мардохею; Есфир же поставила Мардохея наглядачем над домом Амана. 3І продовжувала Есфир говорити перед царем і впала до ніг його, і плакала і благала його відвернути злість Амана вугеянина і задум його, який він замислив проти юдеїв. 4І простяг цар до Есфирі золотий скіпетр; і піднялася Есфир, і стала перед лицем царя, 5і сказала: якщо царю благоугодно, і якщо я знайшла благовоління перед лицем його, і справедлива ця справа перед лицем царя, і подобаюся я очам його, то нехай було б написано, щоб були повернуті листи із задумом Амана, сина Амадафа, вугеянина, написані ним про знищення юдеїв у всіх областях царя; 6бо, як я можу бачити біду, яка осягне народ мій, і як я можу бачити загибель рідних моїх? 7І сказав цар Артаксеркс цариці Есфирі і Мардохею юдеянину: ось, я дім Амана віддав Есфирі, і його самого повісили на дереві за те, що він накладав руку свою на юдеїв; 8напишіть і ви про юдеїв, що вам угодно, від імені царя і скріпіть царським перснем, тому що лист, написаний від імені царя і скріплений перснем царським, не можна змінити.

9І покликані були тоді царські писарі в третій місяць, тобто в місяць Сиван, у двадцять третій день його, і написано було усе так, як наказав Мардохей, до юдеїв, і до сатрапів, і областеначальникам, і правителям областей від Індії до Ефіопії, ста двадцяти семи областей, у кожну область письменами її і до кожного народу мовою його, і до юдеїв письменами їх і мовою їх. 10І написав він від імені царя Артаксеркса, і скріпив царським перснем, і послав листи з гінцями на конях, на дромадерах і мулах царських, 11про те, що цар дозволяє юдеям, які знаходяться в усякому місті, зібратися і стати на захист свого життя, знищити, убити і погубити усіх сильних у народі і в області, які ворогують з ними, – дітей і дружин, і майно їх розграбувати, 12в один день по всіх областях царя Артаксеркса, у тринадцятий день дванадцятого місяця, тобто місяця Адара. [Список з цього указу такий: великий цар Артаксеркс начальникам від Індії до Ефіопії над ста двадцятьма сімома областями і володарям, доброзичливцям нашим, радуватися. Багато хто, за надзвичайною добротою благодійників щедро нагороджені пошаною, надмірно загордилися і не тільки підданим нашим шукають, як заподіяти зло, але, не мігши наситити гордість, намагаються чинити підступи самим благодійникам своїм, не тільки втрачають почуття людської вдячності, але, чванячись пихатістю безумних, злочинно думають уникнути суду Бога, що все і завжди бачить. Але часто і багато хто, будучи наділеними владою, щоб влаштовувати справи друзів, які довірили їм, своїм переконанням роблять їх винуватцями пролиття невинної крови і піддають непоправним бідам, хитромудрістю підступної неправди обманюючи непорочну благодумність державних мужів. Це можна бачити не стільки з древніх історій, як ми сказали, скільки за ділами, злочинно звершеними перед вами тими, хто злобою негідно володарює. Тому потрібно турбуватися на майбутній час, щоб нам влаштувати царство спокійним для всіх людей у світі, не допускаючи змін, але справи, що виникають, обговорювати з належною передбачливістю. Так Аман Амадафів, македонянин, воістину чужий для перської крови і дуже далекий від нашої благости, був прийнятий у нас гостем, удостоївся прихильности, яку ми маємо до всякого народу, настільки, що був проголошений нашим батьком і шанований усіма, представляючи другу особу при царському престолі; але, не стримавши гордости, замислив позбавити нас влади і душі, а нашого спасителя і постійного благодійника Мардохея і непорочну спільницю царства Есфир, з усім народом їх, домагався різноманітними підступними діями погубити. У такий спосіб він думав зробити нас безлюдними, а державу Перську передати македонянам. Ми ж вважаємо юдеїв, засуджених цим лиходієм на знищення, не злошкідливими, а такими, що живуть за найсправедливішими законами, синами Вишнього, найвеличнішого живого Бога, Який дарував нам і предкам нашим царство у найкращому стані. Тому ви добре зробите, якщо не приведете до виконання грамот, надісланих Аманом Амадафовим; бо він, зробивши це, біля воріт Сузи повішений із усім домом, з волі Бога, що володіє усім, Який учинив йому негайно гідний суд. Список же з цього указу, виставивши на кожному місці відкрито, залиште юдеїв користуватися своїми законами і сприяйте їм, щоб тим, хто повставав на них під час скорботи, вони могли помститися у тринадцятий день дванадцятого місяця Адара, в самий той день. Бо Бог, Який володіє всім, замість загибелі обраного роду, влаштував їм таку радість. І ви, в числі шанованих свят ваших, проводьте цей знаменитий день з усіма веселощами, щоб і нині і після було пам’ятним спасіння для нас і для прихильних до нас персів і загибель тих, хто чинив нам підступи. Всяке місто або область взагалі, які не виконають цього, нещадно спустошаться мечем і вогнем і зробляться не тільки пустелею для людей, але і для звірів і птахів назавжди огидною]. 13Список з цього указу надіслати в кожну область, як закон, проголошений для всіх народів, щоб юдеї готові були до того дня мститися ворогам своїм. 14Гінці, які поїхали верхи на швидких конях царських, погнали швидко і поспішно, з царським повелінням. Указ був оголошений і в Сузах, престольному місті. 15І Мардохей вийшов від царя в царському одіянні яхонтового і білого кольору й у великому золотому вінці, і в мантії висонній і пурпуровій. І місто Сузи звеселилося і зраділо. 16А в юдеїв було тоді просвітлення і радість, і веселощі, і торжество. 17І в усякій області й у всякому місті, у всякому місці, куди тільки доходило повеління царя й указ його, була радість в юдеїв і веселощі, бенкет і святковий день. І багато з народів країни зробилися юдеями, тому що напав на них страх перед юдеями.

 

 

 

9 Глава

У дванадцятий місяць, тобто в місяць Адар, у тринадцятий день його, в який припав час виконати повеління царя й указ його, у той день, коли вороги юдеїв сподівалися взяти владу над ними, а вийшло навпаки, що самі юдеї взяли владу над ворогами своїми, – 2зібралися юдеї в містах своїх по всіх областях царя Артаксеркса, щоб накласти руку на лиходіїв своїх; і ніхто не міг встояти перед лицем їх, тому що страх перед ними напав на всі народи. 3І всі князі в областях і сатрапи, й областеначальники, і виконавці справ царських підтримували юдеїв, тому що напав на них страх перед Мардохеєм. 4Бо великим був Мардохей у домі в царя, і слава про нього ходила по всіх областях, тому що цей чоловік, Мардохей, піднімався вище і вище.

5І нищили юдеї всіх ворогів своїх, вбиваючи мечем, умертвлюючи і знищуючи, і чинили з ворогами своїми за своєю волею. 6У Сузах, місті престольному, умертвили юдеї і погубили п’ятсот чоловік; 7і Паршандафу і Далфона й Асфафу, 8і Порафу й Адалью й Аридафу, 9і Пармашфу й Арисая й Аридая і Ваієзафу, – 10десятьох синів Амана, сина Амадафа, ворога юдеїв, умертвили вони, а на грабунок не простягли руки своєї. 11У той же день донесли цареві про кількість умертвлених у Сузах, престольному місті. 12І сказав цар цариці Есфирі: у Сузах, місті престольному, умертвили юдеї і погубили п’ятсот чоловік і десятьох синів Амана; що ж зробили вони в інших областях царя? Яке бажання твоє? і воно буде задовільнене. І яке ще прохання твоє? воно буде виконане. 13І сказала Есфир: якщо царю благоугодно, то нехай було б дозволено юдеям, які у Сузах, робити те саме і завтра, що сьогодні, і десятьох синів Аманових нехай би повісили на дереві. 14І наказав цар зробити так; і даний на це указ у Сузах, і десятьох синів Аманових повісили.

15І зібралися юдеї, що у Сузах, також і в чотирнадцятий день місяця Адара й умертвили у Сузах триста чоловік, а на грабунок не простягли руки своєї. 16Й інші юдеї, які знаходилися в царських областях, зібралися, щоб стати на захист життя свого і бути спокійними від ворогів своїх, і умертвили з ворогів своїх сімдесят п’ять тисяч, а на грабунок не простягли руки своєї. 17Це було у тринадцятий день місяця Адара; а в чотирнадцятий день цього ж місяця вони заспокоїлися і зробили його днем бенкету і веселощів. 18Юдеї ж, які у Сузах, збиралися в тринадцятий день його й у чотирнадцятий день його, а у п’ятнадцятий день його заспокоїлися і зробили його днем бенкету і веселощів. 19Тому юдеї сільські, які живуть у селищах відкритих, проводять чотирнадцятий день місяця Адара у веселощах і бенкеті, як день святковий, роблячи подарунки одне одному; [ті ж, що живуть у митрополіях, і п’ятнадцятий день Адара проводять у добрих веселощах, посилаючи подарунки ближнім].

20І описав Мардохей ці події і послав листи до всіх юдеїв, які в областях царя Артаксеркса, до близьких і до далеких, 21про те, щоб вони встановили щорічно святкування у себе чотирнадцятого дня місяця Адара і п’ятнадцятого дня його, 22як таких днів, у які юдеї зробилися спокійними від ворогів своїх, і як такого місяця, в який перетворився їх сум на радість, і нарікання – на день святковий, – щоб зробили їх днями бенкету і веселощів, посилаючи подарунки одне одному і милостині бідним. 23І прийняли юдеї те, що вже самі почали робити, і про що Мардохей написав до них, 24як Аман, син Амадафа, вугеянин, ворог усіх юдеїв, думав погубити юдеїв і кидав пур, жереб, про знищення і погублення їх, 25і як Есфир дійшла до царя, і як цар наказав новим листом, щоб злий намір Амана, який він задумав на юдеїв, обернувся на голову його, і щоб повісили його і синів його на дереві. 26Тому і назвали ці дні Пурим, від імені: пур [жереб, бо мовою їх жереби називаються пурим]. Тому, згідно з усіма словами цього листа і з тим, що самі бачили і до чого доходило в них, 27ухвалили юдеї і прийняли на себе і на дітей своїх і на всіх, хто приєднується до них, неодмінно, щоб святкувати ці два дні, за написаним про них і у свій для них час, кожного року; 28і щоб дні ці були пам’ятні і святкувалися в усі роди у кожнім племені, у кожній області й у кожному місті; і щоб дні ці Пурим не скасовувалися в юдеїв, і пам’ять про них не зникла у дітей їхніх.

29Написала також цариця Есфир, дочка Абихаїла, і Мардохей юдеянин, з усією наполегливістю, щоб виконували цей новий лист про Пурим; 30і послали листи до усіх юдеїв у сто двадцять сім областей царства Артаксерксового зі словами миру і правди, 31щоб вони твердо зберігали ці дні Пурим у свій час, який встановив про них Мардохей юдеянин і цариця Есфир, і як вони самі призначали їх для себе і для дітей своїх у дні посту і волання. 32Так повеління Есфирі підтвердило це слово про Пурим, і воно вписане у книгу.

 

 

 

10 Глава

Потім наклав цар Артаксеркс податки на землю і на острови морські. 2Утім, усі діла сили його і могутности його і докладне свідчення про велич Мардохея, якою звеличив його цар, записані в книзі денних записів царів мідійських і перських, 3так само як і те, що Мардохей юдеянин був другим після царя Артаксеркса і великим у Юдеї і улюбленим у безлічі братів своїх, бо шукав добра народу своєму й говорив про благо всього племені свого. [І сказав Мардохей: від Бога було це, бо я згадав сон, який я бачив про ці події; не залишилося у ньому нічого несповненим. Мале джерело зробилося рікою, і було світло і сонце і безліч води: ця ріка є Есфир, яку взяв собі за дружину цар і зробив царицею. А два змії – це я й Аман; народи – це ті, що зібралися знищити ім’я юдеїв; а народ мій – це ізраїльтяни, які взивали до Бога і спасені. І спас Господь народ Свій, і визволив нас Господь від усього цього лиха, і звершив Бог знамення і чудеса великі, яких не бувало між язичниками. Так влаштував Бог два жереби: один для народу Божого, а другий для усіх язичників, і вийшли ці два жереби у годину і час і в день суду перед Богом і всіма язичниками. І згадав Господь про народ Свій і виправдав насліддя Своє. І будуть святкуватися ці дні місяця Адара, у чотирнадцятий і п’ятнадцятий день цього місяця, з торжеством і радістю і веселощами перед Богом, у роди вічні, у народі Його Ізраїлі. У четвертий рік царювання Птоломея і Клеопатри Досифей, який, кажуть, був священиком і левитом, і Птоломей, син його, принесли у Олександрію це послання про Пурим, яке, кажуть, витлумачив Лисимах, син Птоломея, який був у Єрусалимі.]