КНИГА ЮДИФІ

1 Глава

У дванадцятий рік царювання Навуходоносора, який царював над ассиріянами у великому місті Ниневії, – у дні Арфаксада, який царював над мідянами в Екбатанах 2і побудував навколо Екбатан стіни з тесаних каменів, шириною в три лікті, а довжиною в шість ліктів; і зробив висоту стіни в сімдесят, а ширину в п’ятдесят ліктів, 3і поставив над воротами вежі в сто ліктів, які мали в основі до шістдесяти ліктів ширини; 4а ворота, побудовані ним для виходу сильних військ його і для строїв піхоти його, піднімалися на висоту на сімдесят ліктів, а у ширину мали сорок ліктів: 5у ті дні цар Навуходоносор почав війну проти царя Арфаксада на великій рівнині, яка у межах Рагава. 6До нього зібралися усі, хто живе в нагірній країні, і всі, хто живе біля Євфрату, Тигру й Ідаспису, і з рівнини Ариох, цар Елимейський, і зійшлося дуже багато народів в ополчення синів Хелеуда. 7І послав Навуходоносор, цар Ассирійський, до всіх, хто живе у Персії, і до усіх, хто живе на заході, до тих, хто живе у Киликії і Дамаску, Ливані й Антиливані, і до всіх, хто живе на передній стороні примор’я, 8і між народами Кармила і Галаада й у верхній Галилеї і на великій рівнині Ездрилон, 9і до усіх, хто живе у Самарії і містах її, і за Йорданом до Єрусалима, і Ветані і Хела, і Кадиса і ріки Єгипетської, і Тафни і Рамесси й у всій землі Гесемській 10до входу у верхній Танис і Мемфис, і до всіх, хто живе у Єгипті до входу у межі Ефіопії. 11Але всі, хто жив у всіх цих землях, знехтували слово Ассирійського царя Навуходоносора і не зібралися до нього на війну, тому що вони не боялися його, але він був для них, як один з них: вони відіслали від себе його послів ні з чим, у нечесті. 12Навуходоносор дуже розгнівався на всю цю землю і поклявся престолом і царством своїм помститися усім краям Киликії, Дамаска і Сирії, і мечем своїм умертвити всіх, хто живе в землі Моава, і синів Аммона і всю Юдею, і всіх, хто живе у Єгипті до входу в межі двох морів. 13І в сімнадцятий рік він ополчився зі своїм військом проти царя Арфаксада і подолав його в битві і примусив утікати все військо Арфаксада, усю кінноту його і усі колісниці його, 14й оволодів містами його, дійшов до Екбатан, зайняв укріплення, спустошив вулиці міста і красу його перетворив на ганьбу. 15А Арфаксада схопив на горах Рагава і, проколовши його списом своїм, у той же день погубив його. 16Потім пішов назад зі своїми в Ниневію, – він і всі союзники його – велика безліч ратних людей; там він відпочивав, і бенкетував з військом своїм сто двадцять днів.

 

 

 

2 Глава

У вісімнадцятому році, у двадцять другий день першого місяця, було дано в домі Навуходоносора, царя Ассирійського, повеління – зробити, як він сказав, помсту всій землі. 2Скликавши всіх служителів і всіх сановників своїх, він відкрив їм таємницю свого наміру і своїми вустами визначив всіляке зло тій землі. 3І вони вирішили погубити всіх, хто не підкорився слову вуст його. 4Після закінчення своєї наради, Навуходоносор, цар Ассирійський, покликав головного вождя війська свого, Олоферна, який був другим після нього, і сказав йому: 5так говорить великий цар, господар усієї землі: ось, ти підеш від імені мого і візьмеш із собою чоловіків, упевнених у своїй силі, – піших сто двадцять тисяч і безліч коней із дванадцятьма тисячами вершників, – 6і вийдеш проти усієї землі на заході за те, що не підкорилися слову вуст моїх. 7І оголосиш їм, щоб вони готували землю і воду, тому що я з гнівом вийду на них, покрию все лице землі їхньої ногами війська мого і віддам йому їх на пограбування. 8Доли і потоки наповняться їхніми пораненими, і ріка, загачена трупами їхніми, переповниться; 9а полонених їхніх я розсію по краях усієї землі. 10Ти ж, вирушивши, заволодій для мене всіма межами їх: які самі здадуться тобі, тих ти збережи до дня викриття їх; 11а непокірливих нехай не пощадить око твоє: віддавай їх на смерть і на пограбування по усій землі твоїй. 12Бо живий я, – і міцне царство моє: що сказав, те зроблю моєю рукою. 13Не переступи ж ні в чому слів господаря твого, але неодмінно виконай, як я наказав тобі, і не барися з виконанням. 14Олоферн, вийшовши від лиця господаря свого, запросив до себе всіх сановників, полководців і начальників війська ассирійського, 15відрахував для битви добірних чоловіків, як повелів йому господар його, сто двадцять тисяч, і кінних стрільців дванадцять тисяч, 16і привів їх у такий порядок, яким шикується військо, яке йде на битву. 17Він узяв дуже багато верблюдів, ослів і мулів для обозу їх, а овець, волів і кіз для продовольства їх – без числа, 18і багато їжі для усіх, і дуже багато золота і срібла з царського дому. 19І вирушив у похід з усім військом своїм, щоб випередити царя Навуходоносора і покрити усе лице землі на заході колісницями, кіннотою й добірною піхотою своєю. 20І з ним вийшли союзники в такій безлічі, як сарана і як пісок земний, тому що від безлічі не було і рахунку їм. 21Пройшовши шлях трьох днів від Ниневії до переднього краю рівнини Вектелеф, вони повернули від Вектелефа, біля гори, що лежить ліворуч від верхньої Киликії. 22Звідти, взявши все військо своє, піших і кінних і колісниці свої, він вирушив у нагірну країну; 23розбив фудян і лудян і пограбував усіх синів Рассиса і синів Ісмаїла, які жили у пустелі на південь до землі Хеллеонської. 24Потім, переправившись через Євфрат, він пройшов Месопотамію і зруйнував усі високі міста біля потоку Аврон до входу в море. 25Зайнявши межі Киликії, він вибив усіх, хто протистояв йому і, пройшовши до країв Іафета, які лежать на південь на передній стороні Аравії, 26обійшов навкруги усіх синів Мадіама, спалив житла їхні і пограбував стада їхні. 27Потім спустився на рівнину Дамаска, під час жнив пшениці, випалив усі ниви їхні, віддав на знищення стада овець і волів, розграбував міста їхні, спустошив їхні поля і побив усіх юнаків їхніх вістрям меча. 28Страх і жах напав на жителів приморської країни, які жили в Сидоні й Тирі, на жителів Сура й Окини і на всіх жителів Іємнаана, – і всі мешканці Азота й Аскалона дуже злякалися його.

 

 

 

3 Глава

І послали до нього вісників з такою мирною пропозицією: 2ось ми, раби великого царя Навуходоносора, схиляємося перед тобою: роби з нами, що тобі завгодно. 3Ось перед тобою: і селища наші, і всі місця наші, і всі ниви з пшеницею, і стада овець і волів, і всі будівлі наших жител: використовуй їх, як побажаєш. 4Ось і міста наші і ті, що живуть у них, – раби твої: йди і роби з ними, як буде угодно очам твоїм.

5І прийшли до Олоферна чоловіки і передали йому ці слова. 6Тоді він прийшов у приморську країну з військом своїм, оточив високі міста вартою і взяв із них добірних чоловіків у соратники собі. 7А вони і вся околиця їх прийняли його з вінками, ликами і тимпанами. 8Він же зруйнував усі висоти їхні і вирубав діброви їхні: йому наказано було знищити всіх богів тієї землі, щоб усі народи служили одному Навуходоносору, і усі народи і усі племена їх прикликали його, як бога. 9Прийшовши до Ездрилона біля Дотеї, що лежить навпроти великої тіснини Юдейської, 10він розташувався між Гаваєм і містом скіфів і залишався там цілий місяць, щоб зібрати весь обоз свого війська.

 

 

 

4 Глава

Сини Ізраїля, які жили в Юдеї, почувши про все, що зробив з народами Олоферн, воєначальник Ассирійського царя Навуходоносора, і як розграбував він усі святилища їх і віддав їх на знищення, 2дуже, дуже злякалися його і тремтіли за Єрусалим і храм Господа Бога свого; 3бо нещодавно повернулися вони з полону, нещодавно увесь народ юдейський зібрався, й освячені від осквернення сосуди, жертовник і дім Господній. 4Вони послали в усі краї Самарії і Конії, і Ветерона і Вельмена, і Єрихона, і в Хову й Есору, і в рівнину Салимську, 5зайняли усі вершини високих гір, відгородили стінами селища, що знаходяться на них, і відклали запаси хліба на випадок війни, тому що ниви їхні недавно були зжаті, 6а великий священик Іоаким, який був у ті дні у Єрусалимі, написав жителям Ветилуї і Ветомесфема, що лежить навпроти Ездрилона, на передній стороні рівнини, близької до Дофаїма, 7щоб вони зайняли входи у нагірну країну, тому що через них був вхід у Юдею, і їм легко було перешкодити тим, що приходили, тому що тісним був прохід навіть для двох людей.

8Сини Ізраїля зробили так, як повелів їм великий священик Іоаким і старійшини всього народу ізраїльського, що перебували у Єрусалимі. 9І з великою щирістю взивали до Бога всі мужі Ізраїля і смирили душі свої з великою ревністю: 10вони і дружини їхні, і діти їхні, і худоба їхня; і всякий прибулець, і найманець, і куплений за срібло наклали веретища на стегна свої. 11І всякий чоловік ізраїльський і всяка дружина, і діти, і жителі Єрусалима упали перед храмом, посипали попелом свої голови, розстелили перед Господом свої веретища, 12вдягли жертовник у веретище і ревно й одностайно взивали до Бога Ізраїлевого, щоб Він, на радість язичникам, не віддав дітей їхніх на розкрадання, дружин їхніх на здобич, міста спадщини їхньої на руйнування, святинь їхніх на осквернення і наругу. 13І Господь почув голос їхній і зглянувся на скорботу їхню; і в усій Юдеї й Єрусалимі народ багато днів постився перед святилищем Господа Вседержителя. 14А Іоаким, великий священик, і усі священики, які стояли перед Господом, служителі Його, оперезавши веретищем стегна свої, приносили безперестанні всепалення, обітниці і добровільні дари народу. 15На кидарах їхніх був попіл, і вони з усієї сили взивали до Господа, щоб Він відвідав милістю весь дім Ізраїля.

 

 

 

 

5 Глава

Тим часом Олоферну, воєначальникові війська ассирійського, дано було знати, що сини Ізраїля приготувалися до війни: заклали входи у нагірну країну і зміцнили стінами кожну вершину високої гори, а на рівнинах влаштували перешкоди. 2Він дуже розгнівався і, покликавши всіх начальників Моава і вождів Аммона і всіх правителів приморської країни, сказав їм: 3скажіть мені, сини Ханаана, що це за народ, який живе в нагірній країні, які міста населені ними, чи багато у них війська, у чому їхня міцність і сила, хто поставлений над ними царем, проводирем війська їхнього, 4і чому вони більше за усіх, хто живе на заході, уперто не хочуть вийти мені назустріч? 5Ахиор, проводир усіх синів Аммона, сказав йому: вислухай, господарю мій, слово з вуст раба твого; я скажу тобі істину про цей народ, який живе біля тебе в цій нагірній країні, і не вийде неправда з вуст раба твого. 6Цей народ походить від халдеїв. 7Колись вони оселилися в Месопотамії, тому що не хотіли служити богам батьків своїх, які були в землі Халдейській, 8і ухилилися від путі предків своїх і почали поклонятися Богу неба, Богу, Якого вони пізнали; і халдеї вигнали їх від лиця богів своїх, – і вони втекли в Месопотамію і довго там жили. 9Але Бог їхній сказав, щоб вони вийшли з місця переселення і йшли в землю Ханаанську; вони оселилися там і дуже збагатилися золотом, сріблом і безліччю худоби. 10Звідси перейшли вони в Єгипет, тому що голод покрив лице землі Ханаанської, і там залишалися, поки знаходили їжу, і розмножилися там до того, що не було і числа роду їхньому. 11І постав на них цар Єгипетський, ужив проти них хитрість, обтяжуючи їх працею і виробленням цегли, і зробив їх рабами. 12Тоді вони воззвали до Бога свого, – і Він уразив усю землю Єгипетську невиліковними виразками, – і єгиптяни прогнали їх від себе. 13Бог висушив перед ними Червоне море 14і вів їх шляхом Сини і Кадис-Варні; вони вигнали усіх, хто жив у цій пустелі; 15оселилися в землі аморреїв, своєю силою знищили усіх есевонитян, перейшли Йордан, успадкували всю нагірну країну 16і, прогнавши від себе Хананея, Ферезея, Ієвусея, Сихема і всіх гергесеян, жили у ній багато днів. 17І доки не згрішили перед Богом своїм, щастя було з ними, тому що з ними Бог, який ненавидить неправду. 18Але коли вони ухилилися від путі, яку Він заповів їм, то у багатьох війнах вони потерпіли дуже сильні поразки, були відведені у полон, у чужу землю, храм Бога їхнього зруйнований, і міста їхні узяті ворогами. 19Нині ж, навернувшись до Бога свого, вони повернулися з розсіяння, у якому були, оволоділи Єрусалимом, в якому святилище їхнє, й оселилися у нагірній країні, тому що вона була порожня. 20І тепер, повелителю-господарю, якщо є омана в цьому народі, і вони грішать перед Богом своїм, і ми помітимо, що у них є це спотикання, то ми підемо і переможемо їх. 21А якщо немає в цьому народі беззаконня, то нехай відійде господар мій, щоб Господь не захистив їх, і Бог їхній не був за них, – і тоді ми для всієї землі будемо предметом ганьби.

22Коли Ахиор закінчив цю розповідь, весь народ, який стояв навколо намету, почав нарікати, а вельможі Олоферна і всі, хто населяв примор’я і землю Моава, заговорили: негайно потрібно вбити його; 23тому що ми не побоїмося синів Ізраїля: це – народ, у якого немає ні війська, ні сили для міцного ополчення. 24Отже, підемо, повелителю Олоферне, – і вони стануть здобиччю всього війська твого.

 

 

 

6 Глава

Коли затих шум навколо зібрання, Олоферн, воєначальник війська ассирійського, сказав Ахиору перед усім народом іноплемінників і всіх синів Моава: 2хто ти такий, Ахиоре, з найманцями Єфрема, що напророкував нам сьогодні і сказав, щоб ми не воювали з родом Ізраїльським, тому що Бог їх захищає? Хто ж Бог, як не Навуходоносор? Він пошле свою силу і зітре їх з лиця землі, – і Бог їхній не спасе їх. 3Але ми, раби його, вразимо їх, як одну людину, і не встояти їм проти сили наших коней. 4Ми розтопчемо їх; гори їхні уп’ються їхньою кров’ю, рівнини їхні наповняться їхніми трупами, і не стане стопа ніг їхніх проти нашого лиця, але загибеллю загинуть вони, говорить цар Навуходоносор, господар усієї землі. Тому що він сказав, – і не даремні будуть слова повелінь його. 5А ти, Ахиоре, найманцю Аммона, який висловив слова ці в день неправди твоєї, від цього дня не побачиш більше обличчя мого, доки я не помщуся цьому народові, який прийшов з Єгипту. 6Коли ж я повернуся, меч війська мого і натовп слуг моїх пройде по ребрах твоїх, – і ти упадеш між пораненими їхніми. 7Раби мої відведуть тебе в нагірну країну і залишать в одному з міст на висотах, 8і ти не помреш там, доки не будеш з ними знищений. 9Якщо ж ти сподіваєшся в серці твоєму, що вони не будуть взяті, то нехай не спадає лице твоє. Я сказав, і жодне зі слів моїх не пропаде. 10І наказав Олоферн рабам своїм, які стояли в наметі його, взяти Ахиора, відвести його у Ветилую і віддати в руки синів Ізраїля. 11Раби його схопили і вивели його за стан на поле, а із середовища рівнини піднялися в нагірну країну і прийшли до джерел, що були під Ветилуєю. 12Коли побачили їх жителі міста на вершині гори, то взялися за зброю свою і, вийшовши за місто на вершину гори, усі чоловіки-пращники охороняли вхід свій і кидали в них камінням. 13А вони, підійшовши під гору, зв’язали Ахиора і, залишивши його кинутим біля підошви гори, пішли до свого господаря. 14Сини ж Ізраїля, які вийшли зі свого міста, зупинилися над ним і, розв’язавши його, привели у Ветилую, і представили його начальникам свого міста, 15якими були у ті дні Озія, син Михи з коліна Симеонового, Хаврій, син Гофониїла, і Хармій, син Мелхиїла. 16Вони скликали всіх старійшин міста, і збіглися на зібрання усі юнаки їхні і дружини, і поставили Ахиора серед усього народу свого, й Озія запитав його про те, що трапилося. 17Він у відповідь переказав їм слова зібрання Олофернового й усі слова, які він висловив серед начальників синів Ассура, і всі гордовиті слова Олоферна про дім Ізраїля. 18Тоді народ упав, поклонився Богу і воззвав: 19Господи, Боже Небесний! подивися на їхню гординю і помилуй смиренність роду нашого, і зглянься на лице освячених Тобі у цей день. 20І втішили Ахиора і похвалили його. 21 Потім Озія взяв його із зібрання у свій дім і зробив бенкет для старійшин, – і цілу ніч ту вони закликали Бога Ізраїлевого на допомогу.

 

 

 

7 Глава

На другий день Олоферн наказав усьому війську своєму і всьому народові своєму, який прийшов до нього на допомогу, підступити до Ветилуї, зайняти висоти нагірної країни і почати війну проти синів Ізраїлевих. 2І у той самий день піднялися всі сильні чоловіки їхні: військо їхнє складалося зі ста сімдесяти тисяч ратників, воїнів піших, і з дванадцяти тисяч кінних, крім обозу і піших людей, які були при них, – а і цих була безліч. 3Зупинившись на долині біля Ветилуї біля джерела, вони простягнулися в ширину від Дофаїма до Велфема, а у довжину від Ветилуї до Киамона, що лежить навпроти Ездрилона. 4Сини ж Ізраїля, побачивши безліч їх, дуже збентежилися, і кожен говорив ближньому своєму: тепер вони спустошать усю землю, і ні високі гори, ні долини, ні пагорби не витримають їхньої ваги. 5І, взявши кожен свою бойову зброю, і запаливши вогні на вежах своїх, вони всю цю ніч провели на варті.

6На другий день Олоферн вивів усю свою кінноту перед лице синів Ізраїлевих, які були у Ветилуї, 7оглянув входи міста їхнього, обійшов і зайняв джерела вод їхніх і, оточивши їх ратними людьми, повернувся до свого народу. 8Але прийшли до нього усі начальники синів Ісава і всі вожді народу моавитського і всі воєначальники примор’я і сказали: 9вислухай, господарю наш, слово, щоб не було втрати у війську твоєму. 10Цей народ синів Ізраїля сподівається не на списи свої, але на висоти гір своїх, на яких живуть, тому що незручно підніматися на вершини їхніх гір. 11Отже, господарю, не воюй з ним так, як буває звичайна війна, – і жоден чоловік не впаде з народу твого. 12Ти залишся у своєму таборі, щоб зберегти кожного чоловіка у війську твоєму, а раби твої нехай оволодіють джерелом води, що витікає з підошви гори; 13тому що звідти беруть воду всі жителі Ветилуї, – і погубить їх спрага, і вони здадуть своє місто; а ми з нашим народом піднімемося на ближні вершини гір і розташуємося на них для сторожі, щоб жодна людина не вийшла з міста. 14І будуть знемагати вони від голоду, і дружини їхні і діти їхні, і раніше, ніж торкнеться їх меч, упадуть на вулицях оселення свого; 15і ти віддаси їм злом за те, що вони обурилися і не зустріли тебе з миром. 16Сподобалися ці слова їхні Олоферну і всім слугам його, і він вирішив зробити так, як вони сказали. 17І рушив полк синів Аммона і з ними п’ять тисяч синів Ассура і, розташувавшись у долині, оволоділи водами і джерелами вод синів Ізраїля. 18А сини Ісава і сини Аммона піднялися і зайняли нагірну область навпроти Дофаїма, і відправили частину їх на південь і на схід навпроти Екревиля, що біля Хуса, який стоїть при потоці Мохмур; інше ж ассирійське військо розташувалося на рівнині і покрило усе лице землі: намети й обози їхні з безліччю народу розтяглися на дуже великому просторі.

19Сини Ізраїля воззвали до Господа Бога свого, тому що вони упали духом, тому що усі вороги їхні оточили їх, і їм не можна було втекти від них. 20Навколо них стояло все військо ассирійське, – піші, колісниці і кіннота їх, – тридцять чотири дні; у всіх жителів Ветилуї спорожніли всі сосуди з водою, 21спорожніли водойми, і жодного дня вони не могли пити води вдосталь, тому що давали їм пити мірою. 22І засумували діти їхні і дружини їхні і юнаки і, знемагаючи від спраги, падали на вулицях міста й у проходах воріт, і вже не було у них сили. 23Тоді весь народ зібрався до Озії і до начальників міста, – юнаки, дружини і діти, – і з голосним воланням говорили усім старійшинам: 24нехай судить Бог між нами і вами; ви зробили нам велику неправду, тому що не запропонували миру синам Ассура; 25і тепер немає у нас помічника: Бог віддав нас у їхні руки, щоб погубити нас спрагою і великою погибеллю. 26Запросіть же їх тепер і віддайте все місто на розграбування народу Олоферна і всього війська його, 27бо краще для нас дістатися їм на пограбування: хоч ми будемо рабами їхніми, зате живою буде душа наша, і очі наші не побачать смерти немовлят наших і дружин і дітей наших, що розлучаються з душами своїми. 28Закликаємо перед вами у свідки небо і землю, Бога нашого і Господа батьків наших, Який карає нас за гріхи наші і за гріхи батьків наших, нехай учинить за словами цими в нинішній день. 29І підняли вони одностайно великий плач серед зібрання і голосно волали до Господа Бога. 30Озія сказав їм: не сумуйте, брати! потерпимо ще п’ять днів, в які Господь Бог наш поверне милість Свою на нас, бо Він не залишить нас до кінця. 31Якщо ж вони пройдуть, і допомога до нас не прийде, – я зроблю за вашими словами. 32І відпустив народ у свій стан, і вони пішли на стіни і вежі свого міста, а дружин і дітей відіслав по домах їхніх; і у великій скорботі залишалися вони в місті.

 

 

 

8 Глава

Уці дні почула Юдиф, дочка Мерарії, сина Окса, сина Йосифа, сина Озиїла, сина Елкія, сина Ананії, сина Гедеона, сина Рафаїна, сина Акифона, сина Ілія, сина Елиава, сина Нафанаїла, сина Саламиїла, сина Саласадая, сина Ієіля. 2Чоловік її Манассія, з одного з нею коліна і племені, помер під час жнив ячменю; 3тому що, коли він стояв у полі біля тих, що в’язали снопи, спека вдарила його у голову, – і він зліг у постіль і помер у своєму місті Ветилуї; його поховали з батьками його на полі між Дофаїмом і Валамоном. 4І вдовувала Юдиф у своєму дому три роки і чотири місяці. 5Вона зробила для себе на покрівлі дому свого намет, поклала на стегна свої веретище, і був на ній одяг удівства її. 6Вона постилась усі дні удівства свого, крім днів перед суботами і субот, днів перед новомісяччями і новомісяч, і свят і торжеств дому Ізраїлевого. 7Вона була красива на вигляд і дуже приваблива поглядом; чоловік її Манассія залишив їй золото і срібло, слуг і служниць, худобу і поля, чим вона і володіла. 8І ніхто не докоряв їй злим словом, тому що вона була дуже богобоязка. 9Почула вона про лихі слова народу проти начальника, тому що вони стали слабкодухими через нестачу води, почула Юдиф і про всі слова, які сказав їм Озія, як він поклявся їм через п’ять днів здати місто ассиріянам, 10і послала вона служницю свою, яка розпоряджалася всім її майном, запросити Озію, Хаврина і Хармина, старійшин її міста.

11Вони прийшли, – і вона сказала їм: вислухайте мене, начальники жителів Ветилуї! не праве слово ваше, яке ви сьогодні сказали перед народом, і поклали клятву, яку вирекли між Богом і вами, і сказали, що здасте місто нашим ворогам, якщо цими днями Господь не допоможе нам. 12Хто ж ви, що спокушали сьогодні Бога і стали замість Бога посередині синів людських? 13Ось, ви тепер випробовуєте Господа Вседержителя, але ніколи нічого не довідаєтеся; 14тому що вам не осягнути глибини серця у людині і не зрозуміти слів думки її: як же випробуєте ви Бога, який створив усе це, і пізнаєте розум Його, і зрозумієте думку Його? Ні, брати, не прогнівляйте Господа Бога нашого! 15Тому що коли Він не захоче допомогти нам у ці п’ять днів, то Він має владу захистити нас у які завгодно Йому дні, або вразити нас перед лицем ворогів наших. 16Не віддавайте ж у заставу рад Господа Бога нашого: Богу не можна погрожувати, як людині, не можна і вказувати Йому, як синові людському. 17Тому, очікуючи від Нього спасіння, будемо закликати Його до себе на допомогу, і Він почує голос наш, якщо це Йому буде угодно. 18Бо не було у родах наших, і немає в даний час ні коліна, ні племені, ні народу, ні міста в нас, які кланялися б богам рукотворним, як було в давні дні, 19за що батьки наші віддані були мечу і пограбуванню і впали великим падінням перед нашими ворогами. 20Але ми не знаємо іншого Бога, крім Нього, а тому і сподіваємося, що Він не знехтує нас і нікого з нашого роду. 21Бо з нашим полоном упаде і вся Юдея, і святині наші будуть розграбовані, і Він стягне осквернення їх від уст наших, 22і вбивство братів наших і полон землі і спустошення спадщини нашої поверне на нашу голову серед народів, якими ми будемо поневолені, і будемо на спокусу і ганьбу серед тих, які оволодіють нами; 23тому що рабство не послужить нам на честь, але Господь Бог наш поставить його у нечестя. 24Отже, брати, покажімо братам нашим, що від нас залежить життя їхнє, і на нас утверджуються і святині, і дім Господній, і жертовник. 25За все це подякуємо Господу Богу нашому, Який випробовує нас, як і батьків наших. 26Згадайте, щ`о Він зробив з Авраамом, чим спокушав Ісаака, щ`о було з Яковом у Сирській Месопотамії, коли він пас овець Лавана, брата матері своєї: 27як їх спокушав Він не для катування серця їх, так і нам не мститься, а тільки для напоумлення карає Господь тих, хто наближається до Нього. 28Озія сказав їй: усе, що ти сказала, сказала від доброго серця, і ніхто не буде противитися словам твоїм, 29бо не з сьогоднішнього тільки дня відома мудрість твоя, але від початку днів твоїх весь народ знає розум твій і добрі почуття твого серця. 30Але народ знеміг від спраги і примусив нас зробити так, як ми сказали їм, і зобов’язав нас клятвою, якої ми не порушимо. 31Помолись же за нас, бо ти жінка побожна, і Господь пошле дощ для наповнення водосховищ наших, і ми більше не будемо знемагати від спраги. 32Юдиф сказала їм: послухайте мене, – і я зроблю діло, яке пронесеться синами роду нашого в роди родів. 33Станьте в цю ніч біля воріт, – а я вийду з моєю служницею, і протягом днів, після яких ви вирішили віддати місто нашим ворогам, Господь відвідає Ізраїля моєю рукою. 34Тільки не розпитуйте про мій намір, тому що я не скажу вам, доки не звершиться те, щ`о я маю намір зробити. 35І сказав їй Озія і начальники: йди з миром, і Господь Бог перед тобою на помсту ворогам нашим! 36І вийшли з намету її і пішли до полків своїх.

 

 

 

9 Глава

А Юдиф упала на лице, посипала голову свою попелом і скинула із себе веретище, в яке була одягнена; і тільки-но воскурили у Єрусалимі, в домі Господньому, вечірній фіміам, Юдиф гучним голосом воззвала до Господа і сказала: 2Господи Боже батька мого Симеона, якому Ти дав у руку меч на помсту іноплемінникам, які відкрили утробу діви для образи, оголили стегно для ганьби й осквернили утробу для посоромлення! Ти сказав: нехай не буде цього, а вони зробили. 3І за те Ти віддав князів їхніх на убивання, постіль їхню, яка бачила звабу їхню, обагрив кров’ю і вразив рабів поруч з володарями і володарів на тронах їхніх, 4і віддав дружин їхніх на розкрадання, дочок їхніх у полон і всю здобич на розподіл між синами, улюбленими Тобою, які возревнували Твоєю ревністю, погребували оскверненням крови їх, і закликали Тебе на допомогу. Боже, Боже мій, почуй мене, вдову! 5Ти створив те, що було раніше цього, і це і наступне за цим, і тримав у розумі теперішнє і грядуще, і, що помислив Ти, те й звершилося; 6що визначив, те й з’явилося і сказало: ось я. Бо всі путі Твої готові, і суд Твій Тобою передбачений. 7Ось, ассиріяни збільшилися в силі своїй, пишаються конем і вершником, марнославляться силою піших, сподіваються і на щит і на спис і на лук і на пращу, а не знають того, що Ти – Господь, Який сокрушає в`ійни. 8Господь – ім’я Тобі; сокруши ж їхню могутність силою Твоєю, і знищ їхню силу гнівом Твоїм, бо вони замислили осквернити святилище Твоє, насміятися з мирної оселі імені слави Твоєї і залізом розтрощити ріг Твого жертовника. 9Поглянь на звеличування їхнє, пошли гнів Твій на голови їхні, дай удовиній руці моїй міцність на те, що задумала я. 10Вустами хитрощів моїх урази раба перед вождем, і вождя – перед рабом його, і скруши гординю їхню рукою жіночою; 11бо не у численності сила Твоя і не в могутніх могутність Твоя; але Ти – Бог смиренних, Ти – помічник принижених, заступник немічних, покровитель упалих духом, спаситель безнадійних. 12Так, так, Боже батька мого і Боже спадщини Ізраїля, Владико неба і землі, Творче вод, Царю усякого створіння Твого! Почуй молитву мою, 13зроби слово моє і хитрість мою раною і виразкою для тих, які задумали жорстоке проти завіту Твого, святого дому Твого, висоти Сиону і дому спадщини синів Твоїх. 14Напоум увесь народ Твій і всяке плем’я, щоб бачили вони, що Ти – Бог, Бог усякої могутности і сили, і немає іншого захисника роду Ізраїлевого, крім Тебе.

 

 

10 Глава

Коли вона перестала взивати до Бога Ізраїлевого і закінчила всі ці слова, 2то піднялася на ноги, покликала служницю свою і ввійшла в дім, в якому вона проводила суботні дні і свята свої. 3Тут вона зняла із себе веретище, яке одягала, зняла й одяг удівства свого, обмила тіло водою і намастилася дорогоцінним миром, зачесала волосся й одягла на голову пов’язку, вдяглася в одяг веселощів своїх, у який вона вбиралася у дні життя чоловіка свого Манассії; 4взула ноги свої в сандалії і наклала на себе ланцюжки, зап’ястя, кільця, серги і все своє вбрання, і прикрасила себе, щоб спокусити очі чоловіків, які побачать її. 5І дала служниці своїй міх вина і сосуд оливи, наповнила мішок борошном і сушеними плодами і чистими хлібами і, обгорнувши всі ці припаси свої, поклала їх на неї.

6Вийшовши до воріт міста Ветилуї, вони знайшли Озію і старійшин міста, Хаврина і Хармина, що стояли біля них. 7Коли вони побачили її і переміну в її обличчі й одязі, дуже дивувалися красі її і сказали їй: 8Бог, Бог батьків наших, нехай дасть тобі благодать і нехай звершить твої наміри на радість синів Ізраїля і на звеличення Єрусалима. Вона поклонилася Богу 9і сказала їм: звеліть відчинити для мене ворота міста; я вийду для виконання справи, про яку ви говорили зі мною. І звеліли юнакам відчинити для неї, як вона сказала. 10Вони виконали це. І вийшла Юдиф і служниця її з нею; а чоловіки міські дивилися вслід їй, поки вона сходила з гори, поки проходила долиною і поки не сховалася від їхніх очей. 11Вони йшли прямо долиною і зустріла Юдиф передова варта ассиріян, 12і взяли її і запитали: чия ти, звідки йдеш і куди вирушаєш? Вона сказала: я дочка євреїв, і тікаю від них, тому що вони будуть віддані вам на знищення. 13Я йду до Олоферна, вождя вашого війська, сповістити слова істини і показати йому шлях, яким він піде й оволодіє всією нагірною країною, так що не загине з людей його жодна людина і жодна жива душа. 14Коли ці люди слухали слова її і вдивлялися в обличчя її, – вона здалася їм чудом краси, і вони сказали їй: 15ти врятувала душу твою, поспішивши прийти до господаря нашого; іди ж до намету його, а наші проводять тебе, поки не передадуть тебе йому на руки. 16Коли ти станеш перед ним,– не бійся серцем твоїм, але вислови слова твої, і він тебе облагодіє. 17І, вибравши зі свого середовища сто чоловік, приставили їх до неї і до служниці її, і вони повели їх до намету Олоферна. 18У всьому стані почався рух, тому що звістка про прихід її рознеслася по наметах: ті, що збіглися, оточили її, тому що вона стояла ззовні намету Олоферна, поки не сповістили його про неї; 19і дивувалися красі її, а через неї дивувалися і синам Ізраїля, і говорили кожен ближньому своєму: хто знехтує такий народ, який має таких дружин у себе! Нерозсудливо залишити з них хоч одного чоловіка, тому що ті, що залишаться, будуть у змозі перехитрувати усю землю. 20Тим часом ті, що спали при Олоферні, і всі служителі його вийшли і ввели її в намет. 21Олоферн відпочивав на своїй постелі за завісою, прикрашеною пурпуром, золотом, смарагдом і коштовними каменями. 22Коли йому доповіли про неї, він вийшов у переднє відділення намету, і перед ним несли срібні лампади. 23Коли Юдиф представилася йому і служителям його, всі здивувалися красі обличчя її. Вона, впавши на лице, поклонилася йому, і служителі його підняли її.

 

 

 

11 Глава

Олоферн сказав їй: підбадьорся, жінко; не бійся серцем твоїм, тому що я не зробив зла нікому, хто добровільно зважився служити Навуходоносору, царю всієї землі. 2І тепер, якби народ твій, який живе у нагірній країні, не зневажив мене, я не підняв би на них списа мого; але вони самі це зробили для себе. 3Скажи ж мені: чому ти втекла від них і прийшла до нас? Ти знайдеш собі тут порятунок; не бійся: ти будеш жива у цю ніч і після, 4тому що тебе ніхто не скривдить, навпаки, всякий буде благодіяти тобі, як буває з рабами господаря мого, царя Навуходоносора. 5Юдиф сказала йому: вислухай слова раби твоєї; нехай раба говорить перед лицем твоїм: я не скажу неправди господареві моєму у цю ніч. 6І якщо ти зробиш за словами раби твоєї, то Бог через тебе зробить діло, і господар мій не помилиться у своїх намірах. 7Нехай живе Навуходоносор, цар усієї землі, і нехай живе держава його, який послав тебе для очищення всякої душі, тому що не тільки люди через тебе будуть служити йому, але і звірі польові, і худоба, і птахи небесні через твою силу будуть жити під владою Навуходоносора і всього дому його. 8Бо ми чули про твою мудрість і хитрість розуму твого, і всій землі відомо, що ти один добрий у всьому царстві, сильний у знанні і чудовий у військових подвигах. 9А що говорив Ахиор у зібранні твоєму, ми чули слова його, тому що чоловіки Ветилуї залишили його в живих, і він розповів їм усе, про що говорив тобі. 10Тому, владико-господарю, не залишай без уваги сл`ова його, але збережи його в серці твоєму, тому що воно істинне: рід наш не карається, меч не має сили над нами, якщо вони не грішать перед Богом своїм. 11Отже, щоб господар мій не був відбитим і безуспішним, і щоб до них прийшла смерть, – оволодів ними гріх, яким вони прогнівляють Бога свого, роблячи те, чого не слід; 12тому що в них виявилася нестача їжі, й уся вода вичерпалась, – і ось, вони зважилися кинутися на худобу свою і думають годуватися всім, що Бог суворо заборонив у законі Своєму вживати в їжу. 13Навіть початки пшениці і десятини вина й олії, що, після освячення, зберігаються для священиків, які стоять перед лицем Бога нашого у Єрусалимі, вони зважилися вжити, тоді як і руками доторкатися до них не слід було нікому з народу. 14Вони послали у Єрусалим, оскільки і тамтешні жителі робили це, принести на те дозвіл від зборів старійшин. 15І як тільки дана буде їм звістка, і вони зроблять це, то в той же день будуть віддані тобі на поразку. 16Ось чому я, раба твоя, дізнавшись про усе це, втекла від них, і Бог послав мене зробити разом з тобою такі справи, якими здивується вся земля, де тільки почують про них, 17бо раба твоя побожна і день і ніч служить Богу Небесному. Тепер, господарю мій, я залишуся в тебе; тільки нехай раба твоя ночами виходить на долину молитися Богу, – і Він відкриє мені, коли вони зроблять свій злочин. 18Я прийду й оголошу тобі, і ти виходь тоді з усім твоїм військом, – і ніхто з них не протистане тобі. 19Я поведу тебе через Юдею, доки не дійдемо до Єрусалима; поставлю посеред нього сідалище твоє, і ти поженеш їх, як овець, що не мають пастуха, – і пес не поворухне проти тебе язиком своїм. Це сказано мені в одкровенні й оголошено мені, і я послана сповістити тебе. 20Сподобалися слова її Олоферну і всім слугам його. Вони дивувалися мудрості її і говорили: 21від краю до краю землі немає такої жінки за красою обличчя і за розумними словами. 22Олоферн сказав їй: добре Бог зробив, що попереду цього народу послав тебе, щоб у руках наших була сила, а серед тих, хто знехтував господаря мого, – загибель. 23Прекрасна ти лицем і добрі слова твої. Якщо ти зробиш, як сказала, то твій Бог буде моїм Богом; ти будеш жити у домі царя Навуходоносора і будеш іменита в усій землі.

 

 

12 Глава

І наказав ввести її туди, де зберігалися срібні сосуди його, і звелів їй користуватися їжею від столу його і пити вино його. 2Але Юдиф сказала: не буду їсти цього, щоб не було спокуси, але нехай подають мені те, що принесене зі мною. 3Олоферн сказав їй: а коли вичерпається те, що з тобою, звідки ми візьмемо, щоб подавати тобі подібне до цього? Бо серед нас немає нікого з роду твого. 4Юдиф відповіла йому: нехай живе душа твоя, господарю мій; раба твоя не споживе того, що зі мною, раніше, ніж Господь звершить моєю рукою те, що Він визначив. 5І ввели її слуги Олоферна в намет, і спала вона до півночі; а перед ранковою сторожею встала 6і послала сказати Олоферну: нехай дасть господар мій повеління, щоб рабі твоїй дозволили виходити на молитву. 7Олоферн наказав своїм охоронцям не перешкоджати їй. І пробула вона в таборі три дні, а ночами виходила в долину Ветилуї, обмивалася біля джерела води біля табору. 8І, виходячи, молилася Господу Богу Ізраїлевому, щоб Він направив путь її до спасіння синів Його народу. 9Після повернення вона перебувала у наметі чистою, а надвечір приносили їй їжу. 10У четвертий день Олоферн зробив бенкет для одних слуг своїх і не запросив до прислуговування нікого з приставлених до служіння. 11І сказав євнухові Вагою, який управляв усім, що в нього було: іди і переконай єврейську жінку, яка у тебе, прийти до нас їсти і пити з нами: 12соромно нам залишити таку жінку, не поговоривши з нею; вона осміє нас, якщо ми не запросимо її. 13Вагой, вийшовши від Олоферна, прийшов до неї і сказав: не відмовся, прекрасна молода жінко, прийти до господаря мого, щоб прийняти честь перед лицем його і пити з нами вино в радості і бути у цей день як однією з дочок синів Ассура, які предстоять у домі Навуходоносора. 14Юдиф сказала йому: хто я, щоб перечити господареві моєму? поспішу виконати усе, що буде завгодно господареві моєму, і це буде служити мені втіхою до дня смерти моєї. 15Вона встала і вбралася в одяг і в усі жіночі прикраси; а служниця її прийшла і розстелила для неї по землі перед Олоферном килими, які вона одержала від Вагоя для повсякчасного використання, щоб їсти, лежачи на них. 16Потім Юдиф прийшла і возлягла. Пробудилося серце Олоферна до неї, і душа його схвилювалася: він сильно бажав зійтися з нею і шукав випадку звабити її з того самого дня, як побачив її. 17І сказав їй Олоферн: пий же і веселися з нами. 18А Юдиф сказала: буду пити, господарю, тому що сьогодні життя моє звеличилося в мені більше, ніж в усі дні від народження мого. 19І вона брала, їла і пила перед ним те, що приготувала служниця її. 20А Олоферн милувався нею і пив вина дуже багато, скільки не пив ніколи, ні в один день від народження.

 

 

 

13 Глава

Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, відпустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету. 2У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином. 3Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кожного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою. 4Коли усі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима, 5бо тепер час захистити насліддя Твоє і виконати мій намір, уразити ворогів, які повстали на нас. 6Потім, підійшовши до стовпчика постелі, що стояв у головах Олоферна, вона зняла з нього меч його 7і, наблизившись до постелі, схопила волосся голови його і сказала: Господи Боже Ізраїля! укріпи мене в цей день. 8І з усієї сили двічі вдарила по шиї Олоферна і зняла з нього голову 9і, скинувши з постелі тіло його, взяла зі стовпів завісу. Невдовзі вона вийшла і віддала служниці своїй голову Олоферна, 10а та поклала її у мішок з харчовими припасами, й обидві разом вийшли, за звичаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її. 11Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував Він і сьогодні. 12Як тільки почули міські мужі голос її, поспішили прийти до міських воріт і скликали старійшин міста. 13І збіглися всі, від малого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, запаливши для освітлення вогонь, оточили їх. 14Вона ж сказала їм гучним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Господа, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою. 15І, вийнявши голову з мішка, показала її і сказала їм: ось голова Олоферна, вождя ассирійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння, – і Господь уразив його рукою жінки. 16Живий Господь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусило Олоферна на загибель його, але він не зробив зі мною скверного і ганебного гріха. 17Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого! 18А Озія сказав їй: благословенна ти, дочко, Всевишнім Богом більше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів; 19бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку. 20Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде!

 

 

 

14 Глава

Юдиф сказала їм: послухайте ж мене, брати, візьміть цю голову і повісьте на зубцях вашої стіни. 2Коли ж настане ранок і сонце зійде над землею, візьміть кожен бойову свою зброю, йдіть усі сильні за місто і дайте їм вождя, начебто намірюючись зійти на рівнину проти передової сторожі синів Ассура, але не сходьте. 3Тоді вони, взявши усю свою зброю, підуть у свій стан, розбудять вождів війська ассирійського, і збіжаться до намету Олоферна, але не знайдуть його; від того нападе на них страх, і вони побіжать від вас. 4А ви і всі, хто живе в усякому краю Ізраїльському, переслідуючи їх, уражайте їх на шляху. 5Але перш ніж зробите це, запросіть до мене Ахиора аммонитянина: нехай побачить і впізнає він того, хто принижував дім Ізраїля і прислав його до нас начебто на смерть.

6І прикликали Ахиора з дому Озії. Коли він прийшов і побачив голову Олоферна в руці одного чоловіка серед зібрання народу, то упав на лице своє й ослаб духом. 7Коли ж підняли його, він припав до ніг Юдифі, поклонився їй і сказав: благословенна ти в усякому селищі Іуди й в усякому народі, які, почувши про ім’я твоє, здивуються. 8Розкажи ж мені тепер, що ти робила у ці дні? І Юдиф серед народу розповіла йому все, що вона зробила з того дня, як вийшла, до того дня, в який говорила з ними. 9Коли вона перестала говорити, народ голосно викликнув, і радісний крик його пролунав у місті. 10Ахиор же, бачачи все, що зробив Бог Ізраїлів, щиро увірував у Бога, обрізав крайню плоть свою і приєднався до дому Ізраїлевого, навіть до цього дня.

11Коли настав ранок, повісили голову Олоферна на стіну; кожен чоловік узяв свою зброю, і вийшли загонами на схили гори. 12Сини Ассура, побачивши їх, послали до своїх начальників, а вони пішли до вождів, до тисячоначальників і до всякого проводиря свого. 13Прийшовши до намету Олоферна, вони сказали тому, хто управляв усім майном його: розбуди нашого господаря, тому що ці раби насмілилися вийти на битву з нами, щоб бути зовсім знищеними. 14Вагой увійшов і постукав у двері намету, бо думав, що він спить з Юдиф’ю. 15Коли ж ніхто не відгукнувся йому, то, відчинивши, ввійшов у спальню і знайшов, що Олоферн мертвий лежить біля порогу і голова його знята з нього. 16І він голосно викликнув із плачем, стогоном і сильним воланням, і розірвав свій одяг. 17Потім увійшов у намет, у якому перебувала Юдиф, і не знайшов її. Тоді він вискочив до народу і закричав: 18раби вчинили віроломно; одна єврейська жінка зганьбила дім царя Навуходоносора, бо ось Олоферн на підлозі, і голови немає на ньому. 19Коли почули ці слова начальники війська ассирійського, то розірвали одяг свій, і душа їх дуже збентежилася, і пролунав у них крик і дуже велике волання серед стану.

 

 

 

 

15 Глава

Коли ті, що були в наметах, почули про те, що сталося, то збентежилися, 2і напав на них страх і тремтіння, і жоден з них не залишився на очах ближнього, але усі вони кинулися тікати по усіх дорогах рівнини і нагірної країни. 3І ті, що розташувалися табором у нагірній країні біля Ветилуї, також кинулися тікати. Тоді сини Ізраїля, кожен із них войовничий чоловік, погналися за ними. 4Озія послав у Ветомасфем, Виваю, Ховаю і Холу і в усі краї ізраїльські, щоб сповістити про те, що звершилось, і щоб усі погналися за ворогами для знищення їх. 5Як тільки почули про це сини Ізраїля, усі дружно напали на них і вражали їх до Хови; також і ті, що прийшли з Єрусалима і з усієї нагірної країни, тому що їм сповіщено було про те, щ`о трапилося у стані ворогів їхніх, і з Галаада і Галилеї, з усіх боків наносили їм велику поразку, доки вони не пройшли за Дамаск і за межі його. 6Інші жителі Ветилуї напали на стан ассирійський, розграбували його і дуже збагатилися. 7А сини Ізраїля, які повернулися після ураження, оволоділи рештою; і села і селища в нагірній країні і на рівнині одержали велику здобич, тому що її була дуже велика кількість. 8Великий священик Іоаким і старійшини синів Ізраїлевих, які жили у Єрусалимі, прийшли подивитись, яке благо сотворив Господь для Ізраїля, і бачити Юдиф і вітати її. 9Як тільки вони ввійшли до неї, то всі одностайно благословили її і сказали їй: ти велич Ізраїля, ти велика радість Ізраїля, ти велика слава нашого роду. 10Усе це ти зробила твоєю рукою; ти зробила добро Ізраїлю, і нехай благоволить до нього Бог; будь же благословенна від Господа Вседержителя на вічний час. І увесь народ сказав: нехай буде!

11Народ грабував табір протягом тридцяти днів, і Юдифі віддали намет Олоферна і усі срібні сосуди і постелі і чаші і все начиння його. Вона взяла, поклала на мула свого, запрягла колісниці свої і склала це на них. 12І збіглися всі жінки ізраїльські бачити її, і благословляли її і склали із себе для неї хор; а вона взяла у свої руки оповиті виноградним листям жезли і дала жінкам, які були з нею, 13і поклали на себе оливкові вінки – вона і ті, що були з нею. Вона йшла попереду всього народу в хорі і вела за собою всіх жінок; за нею йшли всі чоловіки ізраїльські, озброєні, з вінками і з урочистими піснями на своїх устах. 14Юдиф почала перед усім Ізраїлем подячну пісню, і увесь народ підспівував цю пісню.

 

 

16 Глава

І сказала Юдиф: почніть Богу моєму на тимпанах, співайте Господу моєму на кимвалах, злагоджено співайте Йому нову пісню, возносьте і закликайте ім’я Його; 2тому що Він є Бог Господь, Який сокрушає війни, тому що Він ополчився за мене серед народу і вивів мене від руки моїх переслідувачів. 3Прийшов Ассур з гір півночі, прийшов з міріадами війська свого, і безліч їх загатили воду в джерелах, і кіннота їх покрила пагорби. 4Він сказав, що краї мої спалить, юнаків моїх мечем знищить, грудних немовлят кине об землю, малих дітей моїх віддасть на розкрадання, дів моїх полонить. 5Але Господь Вседержитель подолав їх рукою жінки. 6Не від юнаків упав сильний їх, не сини титанів уразили його, і не рослі велетні налягли на нього, але Юдиф, дочка Мерарії, красою лиця свого погубила його; 7тому що вона для звеличення тих, що бідували в Ізраїлі, зняла із себе одяг удівства свого, помазала лице своє запашною мастю, 8прикрасила волосся своє головним убором, одягла для зваблення його лляний одяг. 9Її сандалії зачарували погляд його, і краса її полонила душу його; меч пройшов по шиї його. 10Перси жахнулися від відваги її, і м`идяни розгубилися від сміливости її. 11Тоді вигукнули смиренні мої, – і вони злякалися; немічні мої, – і вони знітилися; піднесли голос свій, – і вони кинулися тікати. 12Сини молодих дружин кололи їх і, як дітям рабів-утікачів, наносили їм рани; вони загинули від ополчення Господа мого. 13Заспіваю Господу моєму пісню нову. Великий Ти, Господи, і славний, дивний силою і непереможний! 14Нехай працює для Тебе усяке створіння Твоє: бо Ти сказав, – і звершилося; Ти послав Духа Твого, – і влаштувалося, – і немає нікого, хто протистав би гласові Твоєму. 15Гори з водами зрушаться з основ, і камені, як віск, розтануть від імені Твого, але до тих, хто боїться Тебе, Ти благомилостивий. 16Мала всяка жертва для пахощів, і всякий жир незначний для всепалення Тобі, але той, хто боїться Господа, завжди великий. 17Горе народам, які повстають на рід мій: Господь Вседержитель помститься їм у день суду, пошле вогонь і черву на їхні тіла, – і вони будуть відчувати біль і плакати вічно.

18Коли прийшли в Єрусалим, вони поклонилися Богу, і, коли народ очистився, піднесли всепалення свої і добровільні жертви свої і дари свої. 19Юдиф же принесла всі сосуди Олоферна, які віддав їй народ, і завісу, яку вона взяла зі спальні його, віддала в жертву Господу. 20Народ веселився у Єрусалимі перед святилищем три місяці, і Юдиф перебувала з ними. 21Але після цих днів кожен повернувся у край свій, а Юдиф вирушила у Ветилую, де залишалася в маєтку своєму, і була у свій час славною по всій землі. 22Багато хто бажав її, але чоловік не пізнав її у всі дні її життя з того дня, як чоловік її Манассія помер і відійшов до народу свого. 23Вона придбала велику славу і постаріла в домі чоловіка свого, проживши до ста п’яти років, і відпустила служницю свою на волю. Вона померла у Ветилуї, і поховали її в печері чоловіка її Манассії. 24Дім Ізраїля оплакував її сім днів. Маєток же свій раніше смерти своєї вона розділила між родичами Манассії, чоловіка свого, і між близькими з роду свого. 25І ніхто більше не страшив синів Ізраїля у дні Юдифі і багато днів після смерти її.